Розповідають, що було колись одне Місто. І жило в Місті безліч найрізноманітнішого народу: були в ньому і Пекар, і Маляр, і Суддя, і Піаністка, і багато хто ще, найрізноманітніший народ у Місті жив. І жив, що дивно, напрочуд дружно - а все тому, що кожен знав, що в нього є власна справа, і справою цією він усьому Місту приносить користь.
 
Щоправда, жив у Місті й ще один персонаж, для суспільства, прямо скажемо, абсолютно марний: займався він винятково грою в шахи та питтям кави. Гаразд, якщо говорити зовсім вже відверто, то грав він далеко не тільки в шахи, і пив далеко не тільки каву, але про це жителі Міста воліли не згадувати, щоб уникнути пліток. Зрештою, жодної практичної користі від цього персонажа не було, то чого й розповідати? Тільки себе й Місто ганьбити. Так думали жителі Міста.
 
І думали вони так рівно до того часу, як на околицях міста не оселився Дракон. Ну як сказати Дракон: великий, високий, горбатий, зуби довгі, обличчя дурне, характер мерзенний. Щодня Дракон влаштовував якусь капость: то річку хвостом перекриє (а в Дракона, незважаючи на загалом людиноподібний вигляд, хвіст все-таки був), то посіви підпалить (запальничкою), то стіни Міста паскудними написами обмалює. І ніякої управи на нього не було: нічого такого, щоб дуже вже серйозного Дракон начебто й не робив, а всі, хто намагався його прогнати, зазнавали невдачі. Намагався і Пекар підкупити його пирогами: Дракон усе дочиста зжер, а наступного дня знову пакостити почав. Намагався Каменяр обманом заманити його в міську вежу і замурувати в ній: так Дракон наступного ж дня стіну розколупав, вийшов назовні і помстився за те тим, що підпалив місцеве звалище: сморід стояв цілий місяць - не продихнути було. І Суддя було помістив його під арешт, але скінчилося все як завжди - Дракон розвернув будівлю в'язниці та втік, а містянам довелося за власний кошт нову в'язницю відбудовувати. І навіть Піаністка намагалася було загіпнотизувати його своєю дивовижною музикою: ось тільки виявилося, що Дракон начисто позбавлений музичного слуху. Послухав він гру Піаністки, сказав, що в шинку на околиці патефон сильніше грає, і пішов далі пакостити.
 
Зовсім зневірилися городяни. Ніхто не знав, що ж із Драконом робити. І тут комусь у голову прийшла ідея майже геніальна:
 
- А давайте покличемо Шахіста! Якщо він чогось придумає, то й добре; якщо не придумає, і Дракон його з'їсть, то не особливо й шкода.
 
І городяни послали по Шахіста: той саме сидів у себе вдома, розкладав пасьянс і пив міцну чорну каву з чимось іще.
 
- Виручай нас! - взмолилися городяни.
 
І Шахіст подумав: чому б і не виручити? І він склав пасьянс, відставив чашку кави (з чимось іще), зачесався і вирушив до Дракона.
 
А Дракона й шукати довго не довелося: він вештався під стінами Міста й міркував, яке б іще паскудство на цих самих стінах зобразити.
 
А тут Шахіст з'явився. 
 
Дракон запитує:
 
- Чого тобі треба? Бачиш - я справою зайнятий, думаю.
 
А Шахіст відповідає:
 
- Прогнати тебе прийшов.
 
Дракон здивувався:
 
- А чого ти без меча, щита і всього такого?
 
Шахіст відповідає:
 
- А мені й не треба. Я з тобою зіграти прийшов. Знаєш гру таку: камінь-ножиці-папір? Ось, хочу з тобою три партії влаштувати. Виграю я - ти провалюєш із Міста куди подалі. Виграєш ти - ти ж мене і з'їси, все одно мені співгромадяни програш не пробачать.
 
Дракон у потилиці почухав і погодився. Усе краще за шахи, а для шахів у Дракона пальці надто вже товсті були.
 
Сіли грати. 
 
Шахіст, поки з Драконом говорив, дарма часу не гаяв: усе на свого супротивника дивився. І побачив ось що: противник величезний, тупий вельми і честолюбний. Отже, в першій партії, найімовірніше, вирішить свою силу показати і "камінь" викине.
 
Раз-два-три! Противники викинули фігури: Дракон "камінь", як і передбачалося, а Шахіст, відповідно, "папір". 
 
Дракон це все побачив, образився і завив.
 
- Нічого-нічого, - втішив його Шахіст. - Ще дві партії попереду.
 
Сіли грати знову. Шахіст припустив, що вже цього разу Дракон вирішить відігратися.
 
Раз-два-три! Викинув Дракон "ножиці", мабуть, помститися захотів. Але Шахіст був вельми уважний і викинув "камінь".
 
Знову завив Дракон від образи, а Шахіст його втішати кинувся:
 
- Нічого-нічого, ось ще одна партія, тут уже й відіграєтеся. Можливо.
 
Втретє сіли вони грати. Дракон, мабуть, зовсім уже зневірився і викинув "папір". Але Шахіст даремно пишався б своєю майстерністю гри, якби такого варіанту не передбачив. Викинув він "ножиці", і ось тут-то Дракон і впав у стан абсолютно несамовитий:
 
- Як ви, шановна людино, можете шановного дракона до такого нікчемного стану доводити?! Серця у вас немає, чи що?! Згляньтеся, скажіть, що двох останніх ігор зовсім не було!
 
- Сказав би з радістю, шановний драконе, от тільки серця в мене й справді немає. Колись давно ваш колега мені його кігтем продірявив, а міські лікарі сказали, що це інфаркт, і мені все здалося. Відтоді серце в мене не працює, одні мізки залишилися. І, знаєте, з точки зору мізків я у вас все-таки виграв!  Отже, провалюйте подобру-здорову, а то я свої навички драконоборця і не хочу, а згадаю.
 
Дракону стало не по собі, хвіст у нього якось сам підібгався, а ноги пошкандибали від Шахіста подалі. Видно, довго Дракон боявся, якщо ноги віднесли його так далеко, що найуважніший страж на міській стіні не міг його розгледіти. І щойно найуважніший страж переконався, що повертатися Дракон не планує, як одразу сповістив про це все Місто. І Місто почало радіти щосили. Городяни були настільки вдячні, що навіть Шахіста святкувати покликали. Той, щоправда, чемно відмовився, оскільки не надто любив галасливі компанії. Поки все Місто раділо, Шахіст розклав черговий пасьянс, і налив собі в каву дечого ще, і весь вечір радів на свій власний лад.
 
А Дракон відтоді забув, як до Міста підходити. Соромився, треба думати.