Ніколи не робила орігамі, хіба що нелітаючі літачки та кораблики, схильні до підводних плавань. А тут раптом захотілося зробити, і саме Осіннього Лиса. А якщо людина чогось хоче, їй допомагає увесь Всесвіт, правда ж? От і знайшлись:
 -хороший майстер-клас;
- аркуш бежевого паперу (в принципі, занадто цупкий для орігамі, що ускладнило завдання, але не зупинило);
- зелений цупкий та білий напівпрозорий фактурний папір для "лисячих снів" і за сумісництвом «кабошону» ;
  - цілком осінні намиста для лісової галявинки;
  - листівка з Жабкою, яка кілька років чекала на те, щоб стати героїнею оповідання і подружитися з Лисом.  
 
Описати процес створення словами мені точно не вдасться, це буде значно плутаніше і довше, ніж просто переглянути відео і зробити самостійно. Тому додам лише кілька фото. Вийшло як вийшло, не судіть строго початківця 







А тепер -  трішки про те, чому Лис вийшов саме таким.

Ця історія - про самотність і дружбу, про страх і надію, про радість і смуток. І про осінь...

Лиса в лісі не любили. Або ні, не те, щоб не любили - уникали. Все-таки хижак, хтозна, що в нього на думці. Чи не єдиною істотою, яка залюбки складала йому компанію, була Жабка. Вони майже не розмовляли - просто сиділи поруч на березі озера та дивилися на захід сонця. Жабка відпочивала від галасливої метушні своєї родини і подруг, тому була вдячна Лисові за мовчазність. А він почував себе поруч з Жабкою вже не таким самотнім... та навіть потрібним. І теж був вдячний за це.
Втім, дещо Лиса таки турбувало. Дні невпинно коротшали, ночі холоднішали, а отже, не за горами була зима. Лис був дуже молодий і майже не пам'ятав свою першу зиму - ще з мамою та братами. Єдині спогади - дошкульний холод, від якого боліли лапи і... біло-сіро-чорне ВСЕ. Ліс взимку перетворювався на велетенську новеньку розмальовку, тож кілька місяців у цих відтінках сірого пригнічували Лиса найбільше. Він так любив зелень трав, веселку квітів та навіть мідь та золото опалого листя. І Жабку, яку не побачить до весни...

"Ти пам'ятаєш минулу зиму?" - одного, вже прохолодного, вечора запитав він у Жабки.
"Чесно кажучи, жабкам небагато відомо про неї, лише легенди та перекази інших тварин" - позіхаючи, відповіла Жабка. - "Адже це - час Великого Сну. А коли ми прокидаємося, то вже і сонечко сяє, і травичка зелена - знай, живи і радій".
"Добре ж вам. А мені аж до весни мерзнути і блукати поміж голих сірих дерев..." - зітхнув Лис - "Я не хочу, щоб зима приходила. Не знаю, як перебуду її вперше сам-один. Мені страшно..."
"Але ж вона однаково настане, хочеш ти цього, чи ні. Так було, є і буде. А якщо не можна уникнути неприємного,  треба його прийняти. Цими хвилюваннями ти тільки позбавляєш себе радості тут і зараз. Подивись на красу навколо і насолоджуйся, не думаючи, що завтра її не буде. Просто запам'ятай цю осінь. А потім, в теплій лисячій норі, вона тобі присниться, і вже й зима буде не такою суворою та страшною здаватися... Знаєш, мені теж всеньку зиму сняться кольорові листочки та відблиски сонця у воді..." - Жабка сама здивувалася власній красномовності і глибині думки та збентежено принишкла. До того ж, вона таки страшенно хотіла спати. Тож, квакнувши тихенько "Надобраніч", стрибнула у ставок.
"Дякую тобі, Жабко" - прошепотів замислено Лис і посміхнувся.

Увесь наступний день, і всі наступні осінні дні Лис гасав лісовими стежками, грівся у сонячному промінні, бавився кольоровим листям та ласував осінніми дарунками лісу. І слухав спів голосистих пташок, і спостерігав за звірятками, які діловито готувалися до зими, і йшов надвечір до озера, щоб помилуватися вечірнім сонцем та поділитися радістю з подругою. Але Жабка більше не приходила. "Мабуть, вже заснула... Що ж, зустрінемося навесні, Жабко. І розкажемо одне одному про свої кольорові сни" - і Осінній Лис почимчикував до своєї затишної нори, встеленої барвистим листям.

Осінній лисе, полохливий друже,
Стежками потаємними біжи.
Ще поки тепло, але вже не дуже,
Тож осінню натішитись спіши,
Бо золото срібляста ковдра вкриє
А потім - так далеко до весни...
Та під зимові віхоли-завії
Тобі осінні снитимуться сни.

Саме таким я уявляла собі історію справжнього Осіннього Лиса, якого чарівники Орінго майстерно втілили у сріблі. А я, як змогла - у папері з допомогою популярної схеми ))