Розмова з мрією… Погодьтеся, розмовляти з прикрасою – це досить дивно. Але ж прикраси зі Срібної мрії – незвичайні, за кожним – своя історія, і стільки в них вкладено добрих думок і світлих надій… І кожна з них з’являлася у мене не випадково, у кожній бачу щось близьке серцю. Та Артеміда – справді особлива, вона -  для мене і про мене...

Історія мого знайомства з Орінго почалася з того, що я просто шукала каблучку з жовтим камінцем до наявних сережок і натрапила на «Ріту». Так поступово і непомітно з головою занурилася в Орінго-світ, де знайшла не тільки умиротворення від споглядання прекрасного, але й натхнення щось творити, писати, ділитися. Статті, есе і фотозвіти незмінно налаштовували на хвилю позитиву, який тоді був мені особливо необхідний. Бо, правду кажучи, два роки «до Орінго» були найважчими у моєму житті – ланцюжок втрат, останньою краплею з яких став зрив довгожданної вагітності і вердикт лікарів «більше ніколи»…  Спроби зануритися в роботу призвели тільки до емоційного вигорання, і ніякі гроші вже й не тішили, навіть зранку прокидатися не хотілось… А згодом – нове випробування. Особисте знайомство з онколікарнею в якості пацієнтки… І от в цей момент так захотілося жити, любити, ділитися теплом, дозволити собі маленькі приємності… А ще неймовірне бажання врешті покінчити з цією чорною полосою, якась просто-таки здорова спортивна злість. І байдуже стало до того того, що, можливо, я не виправдовую чужих очікувань щодо характеру, зовнішності, успішності як спеціаліста, домогосподарки і (о боже!) матері . Саме в цей час я дозволила собі бути собою та  часом діяти нестандартно.  І тоді моє серце не просто ожило – я таки відчула, що воно під захистом сталевих ребер, що цю дівчинку так просто не зламати. Зараз, коли найгірше позаду, я вже не жалію себе, а лише дякую долі за все, що маю, а найбільше за те, що в моєму житті так багато любові - від і до чоловіка, сина, батьків... Вона дає мені сили у будь-яких ситуаціях не опускати руки, мріяти і рухатися назустріч своїм мріям. І всі ці мої почуття та емоції ніби відображені в одній прикрасі. Точніше, в двох -  сережках та підвісі  "Артеміда"

Як виглядає моя розмова з «Артемідою»? Вдивляючись у золотаве мерехтіння її «серця» у вишуканій оправі з «анатомічним секретом», відомим лише мені, хочеться сказати :
Яке це щастя – дозволити собі бути собою! Дякую тобі за те, що нагадуєш про мою силу і не даєш забути про жіночність. Знаєш, я впевнена – все буде добре!

UPD 03/12/2019 Медицина деколи помиляється - на днях дізналися, що чекаємо на другу лялю. Це і є найбільша радість та мрія, з якою я тепер розмовляю :)))