«Невідомо, як тварини розуміють людей, тільки вони їх, поза всяким сумнівом, розуміють. Можливо, існує якась мова, яка не залежить від слів, і її розуміють всі на світі. Можливо, в кожній істоті прихована душа, і вона може без слів спілкуватися з іншими душами». Френсіс Бернетт
Вже так багато сказано про героїчних людей: про лікарів, волонтерів, військових і їх вклад у нашу боротьбу дійсно важко переоцінити. Я ж хочу написати про братів наших менших – тварин. Великі, малі, дикі або домашні – в них є душа, розум та жага до життя.
 В мене був кіт: дрібненький, сірий шотландець з жахливо вередливим характером. Він часто робив різні шкоди та весь час хворів, але любив мене, а я любила його. За свої 17 років кіт переїздив з десяток разів, колесив по різних областях України, тікав два рази від війни разом з моєю родиною. Застрягав на дереві, тікав з машини в окупованому Донецьку, вибігав у під’їзд, а сусіди його приносили. Після повномасштабного вторгнення ми деякий час залишалися в Харкові під обстрілами, а мого кота наче підмінили: він зовсім не боявся, був зібраний, нормально їв та весь час спав. Коли довелося евакуюватись він спокійненько заліз до своєї переноски, наче розуміючи, що його рятують. Декілька виснажливих днів в дорозі кіт мужньо пережив, дивуючи усіх довкола своєю поведінкою, коли ми заїжджали на ночівлю, він спокійнісінько виходив з кошика, робив свої котячі справи та лягав, наче у себе вдома. Нажаль, його життєва історія все ж таки закінчилася трагічно: через стрес сталося загострення усіх хвороб і пожив він трохи більше 8 місяців, бо лікування перестало допомагати. Це дуже сумно, бо кіт був зі мною усе моє свідоме життя. Зараз доводиться вчитися жити без нього, але Міша ( це його ім’я) навчив мене любити тварин, сприймати їх як справжніх друзів.
В Харкові є місце під назвою Фельдман Екопарк. Це, без перебільшень, моє місце сили. В зоні психологічної реабілітації є контактний дворик, де мешкають тваринки – терапевти: козлики, свинки та дрібні копитні.  Я могла проводити там години, годувати їх, гладити та гратися.
Також на території парку є найбільший в Україні центр реабілітації рукокрилих. 23 лютого ми з родиною волонтерили там: вигодовували поранених кажанів. В повітрі вже «пахло» війною, але я сподівалася на краще, думала, що сможу й надалі допомогати в центрі, нажаль планам не судилося здійснитися.
24 лютого 2022 парк опинився на лінії фронту, села довкола окупували, тварин годували небайдужі місцеві, або робітники, які проривалися туди під артилерійським вогнем. Екопарк дуже постраждав, але звірі відчайдушно чекали на спасіння і воно прийшло. Була проведена героїчна операція з евакуації тварин, в ході якої вдалося вивести майже усіх. Наразі більша частина маленьких героїв перебуває в Полтавський області та продовжує радувати своїх гостей, допомогає хоч трохи відволіктися від жаху довкола.
Тварини – милосердні, вони, насправді допомагають, і ця допомога безцінна. Вони шукають людей під завалами, рятують господарів, підтримують в лихі години та заспокоюють. І все, чого потребують натомість – це наша любов.