По-перше - все суб‘єктивно. Читаючи «Чорнильне серце», уявляла собі продовження німецької казкової традиції, а вийшов звичайний голлівудський фільм, гібрид казки і екшна. «Дім» - без коментарів. Не змогла навіть до середини додивитися, увесь як було відчуття незручності і, чомусь, сорому. Ніби дивишся на щось непристойне. Не знаю чому, просто таке відчуття. У кадрі купа дітей і підлітків, а щирості і безпосередності - нуль. Взагалі, екранізації - це великий ризик. Для мене є лише 2 фільми, які перевершили книгу: «Віднесені вітром» і «Матриця», і то виключно тому, що хотілося прожити у кадрі кожну хвилину, чого книга не може дозволити - там ти у своєму світі, ізольований від реальності. Всі решта екранізацій - ну, так, є чудові і навіть класні, але ці дві для мене неперевершені!