А я мучаю Сафона. Вот вроде и сюжет неплох, и слог хорош, но читается на чистом упрямстве по несколько страниц в день. Вот даже и не могу понять почему так... :(

Доброго дня! Я не так давно з Орінго, і не відразу відкрила для себе клуб Екслібрис. Та зараз із задоволенням переглядаю і тему "Що читаємо", і архіви сесій клубу. Так добре віднайти місце, де можна в приємній компанії і поговорити про улюблені книги, і пофантазувати на тему літературних образів у сріблі.
Останнім часом читала мало, але саме Орінго повернув мене в книжковий світ, і тепер зачитуюсь Пратчеттом, якого відкрила для себе саме завдяки срібним прикрасам. Почала з книги "Жнець", яка викликала в мене просто захоплення і місцями навіть сльози розчулення, потім був "Морт", "Право на чари"... зрештою вирішила прочитати ВСЕ про Дискосвіт. Хоч до того вважала, що фентезі - геть не моє. Але фентезі Пратчетта справді особливе... Зараз почала "Правду", читаю повільно і з насолодою.
Одного улюбленого письменника чи книгу назвати складно. Подобаються Маркес, Хемінгуей, Лондон (особливо "оповідання південних морів"), Бредбері. З сучасної зарубіжної літератури з останнього прочитаного сильне враження на мене справили книги "Прислуга" Кетрін Стокетт, "Історії про життя, смерть та нейрохірургію" Генрі Марша, "Їсти, молитися, кохати" Елізабет Гілберт. З українською сучасною літературою все складніше, остання книга, яку прочитала справді на одному диханні і з приємністю - "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Сподіваюсь завдяки Екслібрису знов почати читати багато, часто і з задоволенням. 

Решила себя разгрузить немного от триллеров, детективов и бизнес-литературы, поэтому начала читать упоительно-плавную Дину Рубину "Наполеонов обоз"... Ох, ну какая же это прелесть!  

Правда, всё равно раньше засыпать не получается всё равно, хочется начать читать уже вторую часть. Узнаю в персонажах и себя, и знакомых, наслаждаюсь языком и изюмностью повествования. Одно "ноу-халяу" чего стоит! 
 

Цитаток парочку добавлю:

"С раннего детства запахи кружили над ним, всю жизнь от них зависел. Мысли, ощущения, вспышки памяти и многие поступки были связаны с запахами, с букетами запахов, накатами, волнами… с далёкой и призрачной вибрацией разных запахов. Как одинокая нота английского рожка, вдруг всё естество пронизывал тонкий аромат кого-то или чего-то. Запах мамы – навеки, сквозь сон, сквозь темень, сквозь любую печаль и сиюминутное отвращение: острое свежее облачко ландыша – любимые её простенькие духи. Или сложносоставной общественный запах школы: тут и мастика для пола, и мел, и чернила, и ватман старых стенгазет, свёрнутых в рулон в углу учительской, и ребячий пот в раздевалке после урока физкультуры…"

"Как умер? Очень просто: он усох, потому что мозг его ни к чему не стремился…"

"...Никогда не наращивай мускулы, – говорил Володя, – это всё чепуха. Сила мужчины в том, чтоб в нужный момент напрячь все возможности души и тела, а после расслабиться..."

"... Мобильники содрогаются от несметного количества белиберды, пересылаемой с адреса на адрес. Тучи пёстрой чуши пролетают дикими кометами по электронным небесам. Ленивые даже и куцые слова замещают значками: рожицами, большими пальцами на «ять»..."

Советую Рубину для перезагрузки и отдыха души.