Как красиво, пронизывающе! Спасибо! Слёзы в глазах! Пока есть у нас такие поэты, ювелиры, воины, медики, матери, отцы, сыновья - мы непобедимы!

 

Дякую! Я, коли читаю такі рядки, розумію, яка ми сильна й талановита нація. Ми вільні люди, нам вдалось зберегти свою генетичну цінність, тому ми обов'язково переможемо цю орду.
Недавно побачила у ФБ цей вірш.
  Вірш Настки Федченко:

Я – Охтирка.

Майже знищена, з розбитою ТЕЦ.

Мені страшно, холодно, боляче й гірко.

Та морок – ніщо проти вогню ваших сердець.

Я – Чернігів.

Поранений ворожими бомбами.

Але я показую не на мигах,

як російські окупанти стають органічним добривом.

Я – Харків.

Уже не пам’ятаю, як спати в ліжку.

На мене сипляться ракети крилаті.

Але про мій безкінечний опір колись напишуть книжку.

Я – Житомир.

У мене тут розбили лікарні і чомусь пологовий.

Але вусатий дядько на блокпосту поправляє комір,

він був на Світлодарці і не схибить, стріляючи в ворога.

Я – Львів.

Живу, пахну кавою і приймаю біженців.

Додаю трохи радості до тривожних снів.

Намагаюсь бути гостинним, усміхненим, ніжним.

Я – Тернопіль.

У мене все добре, допомагаю, чим можу, всім.

Раджу вірити в Армію, молитись і зберігати спокій.

І часом німію від того, як зараз багато у людях відваги й краси.

Я – Маріуполь.

Суне орда. Але твердо стоять найсміливіші в світі воїни.

Батько поклав на тіло вбитого Росією підлітка руки.

Господи, вороги ж горітимуть у пеклі за кожного!

Я – Київ.

Волонтерю, дивуюсь порожнім вулицям, ховаюся у метро.

Кілька разів на день сирена, аж захлинається, виє.

Але я стою. І стоятиму. Як тік, так і далі тектиме Дніпро.

Я – Дніпро.

До мене везуть поранених: традиційно шпиталь і Мечка.

Я знаю: у боротьбі зі злом завжди переможе добро.

Тому і далі спокійно збираю ліки, кров і теплі речі.

Я – Одеса.

У мене, знаєте, протитанкові їжаки кошерні.

Росіє, я б не радила тобі потикатися сюди, якщо чесно.

Хоча толоки збираються і роблять запаси коктейлів.

Я – Миколаїв.

Ворог вовтузиться, захопити робить спроби.

Але я сміюсь їм в обличчя. Я тримаюсь.

І «навчання» в Кульбакиному їм точно стануть уроком.

Я – Енергодар.

Вони навіщось воюють із атомною станцією.

Боже, визнай, коли ти селив на землі цих почвар,

то був дуже втомлений, злий і зовсім вимкнув раціо.

Я – Крути.

Трохи понад століття тому тут перемогли червоноармійці.

Ось знову була з росіянами потужна заруба.

Й українцям вдалося дуже добре помститися.

Я – Херсон.

Мене захопив ворог. І намагається подолати.

Мені лячно, серце б’ється швидко, але в унісон

із чоловіком, що тримає прямо перед загарбником український прапор.

Я – Україна.

У мене розбиті аеропорти, будинки й велика Мрія.

Я – той чоловік, що зупиняє танки, та бабця, що кричить про насіння.

Я – породілля, яка лежить у бомбосховищі і чує перший крик сина.

Мені болить втрачати Героїв. Я кожного ховатиму, стоячи на колінах.

Але імперія вже конає. Імперія впаде і зігниє.

А люди мої, мов двожильні. Такі вміють любити. І перемагають у війнах.

 

  прямо опіум для народу і руський мір в дії. Що в тих головах? Було б смішно, якби не так страшно. Ну і непогано було б читати ще щось крім Святого Письма, бодай для власної грамотності. Якась темрява безпросвітна - оце все скрепоносне...

Перстень - розкішний, справжній ексклюзив! І гравер - чудовий. Мрію про каблучку з написом, тепер точно знаю, яким. І точно знаю, що це буде каблучка  Орінго - як же інакше?