Спойлер: в цій темі будуть одне фото і трошки тексту, через які просто неможливо висловити безмір вдячності, поваги, любові та захоплення.

З моменту, коли в новинах з'явилося фото підвісу "Кружите меня, кружите...", це яшмове мереживо полонило мої думки. Та масштабні покупки були не на часі, тому я просто зітхнула і подумки побажала йому порадувати майбутню власницю. І от минув час, все склалося краще, ніж передбачалося... А два яшмові ексклюзиви ще чекали... Один - так точно на мене. )) А коли він був вже в дорозі, Львову прилетіло, і то так близенько до нас. Буває. І значно гірше буває теж. Та в очікуванні традиційного "травневого загострення за поребриком", і з дитиною, якій менше двох років, на руках, якось особливо неспокійно було. І різко захотілося повернутися до витоків, тобто в село. Але я опанувала себе, дочекалася посилочку у Львові, вона прибула в поштомат... А ця металева шафа навідріз відмовилася відчиняти дверцята і взагалі з'являтися в полі зору смартфона. За вчорашній вечір і сьогоднішній ранок я, мабуть, таки добила техпідтримку НП своїм "нубудьласочказробітьщонебудьцедужетерміново". І вони зробили!

Момент зустрічі - це такі емоції... Не можу навіть передати, ЯК я вдячна Всесвіту за Людей, які всупереч усьому злому, потворному, жорстокому і вбивчому вигадують, створюють, дбайливо запаковують і доставляють дещо значно більше за красу. В цей важкий час ви даруєте не лише радість, добро і турботу, але й... мабуть, трішки звичного, довоєнного, щасливого життя. Олено Анатоліївно, Юрію Володимировичу, Оксано, всі-всі орінгівці - ви та працівники Нової пошти - мої герої. Дякую вам!

У цьому підвісі така прекрасна віхола весняного цвіту в камені... Хотілося б написати більше про особисті асоціації та сенси, та в мене зараз з цим особливо складно. Тому - просто фото. Ну хіба ж не диво?