Я знаю Надію, скільки себе пам’ятаю. Навіть на самих ранніх дитячих фото, де ми затягнуті в кострубаті коричневі шуби і виглядаємо неначе стайка пінгвінів, фотограф зловив нас у кадр разом…
        Мальовниче селище Ворохта в самому серці Українських Карпат. Моя Батьківщина та любов на все життя. Ми не могли не познайомитися. Жили на одній вулиці. Двійка дівчаток в компанії хлопчаків. Ми і самі були хлопчаками - козаки-розбійники, війнушки та стрілялки, футбол під проливним дощем, піжмурки, плотини на гірській річці, халабуди (впевнена, вам знайомий цей вишуканий архітектурний стиль) – щоб бути "своїми", ми приймали та любили усі чоловічі види розваг. Роки принесли більш дорослі хобі та інтереси – спільні походи в ліс, по гриби та малину, турпоходи в гори, заняття спортом. Довго-довго у мене зберігалася добірка журналів з нумерацією через один, для економії ми купляли журнали по черзі і разом їх читали. Та, більш за все, ми шанували гори. Наша з Надею спільна любов та спільне захоплення на все життя.
        Все повернулося так, що моя сім’я переїхала жити в Тернопільську область. А поступила навчатися я ще далі, в Київ. І бачитися ми тепер могли тільки влітку, коли я їздила на канікули до бабусі. Час, проведений разом, став ще більш цінним. Кожного літа ми почали організовувати турпоходи в гори для усієї нашої дитячої компанії. В студентські роки ця традиція тільки зміцніла. Заздалегідь ми назначали дату і всі бажаючі відправлялися на декілька днів в гори, відрізали себе від шуму мегаполісів, зупинялися табором біля Несамовитого озера, засипали під міріадами зірок, підіймалися на гірські вершини, купалися в крижаній воді, слухали гуркіт дощу по брезентовій палатці, їли згущене молоко з хлібом, ділилися спогадами та планами на майбутнє, та говорили. Про все на світі. І не могли наговоритися. Бо знали, що через кілька днів знову роз’їдемося по всіх куточках України і наступна зустріч буде лише через рік.
        І ось, уже більше семи років я не була у Ворохті та не бачила Надю. Наша дружба не розпалася, вона живе в телефонних розмовах та листівках, вона живе в соціальних мережах та чатах, вона живе в наших серцях та нашій пам’яті. Так багато змін, у кожної із нас сім’я, робота, турботи та радості. Ми неодноразово планували зустріч, я, навіть, брала білети, та…
        Надя ходить в гори і хвалиться неймовірними фото, а я проганяю непрохані сльози та обіцяю, що наступного року точно зможу. Я гордо показую три грибочки, які знайшла в сусідньому лісі, а Надя сперечається, що справжні ліс та гриби – у них, в Карпатах. Надя знайомить зі своїм цуценям і я безмежно рада, бо знаю, що вона мріяла про нього декілька років. Я розказую, в який колір планую покрасити кухню і подруга погрожує, що не приїде в гості, бо це не її любимий. Я перенесла важку хворобу і ми обоє віримо, що тепер нас нічого не зупинить. Надя придбала нову палатку, і, я знаю, що там завжди є особливе місце для мене.
        Ідея про ідеальний подарунок для Надії у мене виникла, коли я вперше побачила ескіз – «Отражение гор». Нетерпляче чекаю, коли підвіс оживе в сріблі. В цій прикрасі ми самі, наше минуле та майбутнє, наші спогади та мрії. Моя подруга любить мінімалізм в плані прикрас, і, я впевнена, лаконічний, стильний та оригінальний підвіс на шнурку, який передає наше спільне захоплення горами, був би чудовим подарунком для моєї туристки

        P.S. Я знову заглядаю на сайт укрзалізниці, підбираю дати та квитки. І вірю, що на цей раз, всі пазли складуться.

Ворохта

Старі, добрі часи.

Новий друг Наді - Макс.

Подруга в поході 

Мене там чекають

Для настрою, поділюся однією із моїх улюблених пісень про дружбу