Можливо мій вибір книги для конкурсу надміру звичайний. Каблучка "Ето шляпа?" - рекордсмен з продаж, отже серед орінгівців багато прихильниць (і прихильників) творчості Екзюпері. Але колись (у четвертому класі) ця історія просто зачарувала мене і можу впевнено сказати, що "Маленький принц" це, дотепер, найулюбленіша розповідь із усього, що мені траплялося прочитати.

Розкажу вам про маленьку задумливу дівчинку, яка дуже любила читати, а от метушню і шум терпіти не могла. Вона міркувала: " від шуму всі пташки розлітаються, так вийде впізнати голос пташки у верховітті. Якщо швидко пробігти мимо, то польові квіти можна й не побачити. А мені так цікаво знати наймення зіллячка навкруги. Головне вберегти цікаву рослинку, щоб кози із рук не вихопили. А у бібліотеці вже опис чи й картинка неодмінно віднайдеться..."
Жила наша юна леді безтурботно й цікаво, відкриваючи дивовижні світи на книжкових сторінках. В бібліотеці дівчинка бувала так часто, що бібліотекарі дозволяти їй брати навіть по 6-7 книжок відразу. Вони добре знали, що прочитані книги буде акуратно повернено уже через декілька днів.
Проте трапилася одна книга, розставатися із якою було дуже непросто. Дівчинка іще декілька разів брала її перечитати, а ще любила просто взяти книжку зайвий раз із полички, щоб доторкнутися до сторінок, на яких живуть такі неймовірно-справжні, такі щирі й важливі слова: " лиш тільки серце зірке, найголовнішого очима не побачиш".

В цій трепетній казці, кожному так легко відшукати щось несподівано-своє. Адже в 9-річної мене було геть небагато тих рис, які автор називає притаманними дітям. Скоріше, я нагадувала Ліхтарника, який знаходить втіху в стабільності традицій. А, може, ще трохи впізнавала себе в образі Лиса , що мріє щоб його "приручили".
Моя найкраща (і на той час єдина) подруга переїхала із батьками в іншу країну, лист із якої їхав приблизно місяць (інтернету у нас тоді іще не було). Отож мотив справжньої дружби у книзі був таким близьким, щемливим і зрозумілим, просто до сліз.

Таким чином історія про мудрого і щирого лиса; єдину в світі троянду, зірки, що сміються сріблястими дзвіночками;


пустелю, в якій ховаються джерела та зелені оазиси

... ця розповідь назавжди стала "моєю".

Найчастіше я читаю електронні книги на рідері, але "Маленького принца" хотіла собі саме в книжковому варіанті. Тільки так довго вибирала видання та ілюстратора, що якось так і не купила собі цю книжку. Часом потрібне додаткове нагадування, що власні мрії потрібно здійснювати. Отаким нагадуванням став цей конкурс і зірчастий светр, на який випадково натрапила в магазині у той же день.
Осінь - це час для лірики, ностальгії, приємних спогадів та дивних роздумів. Отак, поки моє книго-замовлення блукало між поштовими відділеннями (19 (!) днів - просто таки антирекорд якийсь), захотілося перевірити чи збереглася іще та книжка, прочитана 20 років тому?
В бібліотеку, на зустріч із спогадами дитинства вдягнула зірчастий светр і наромантичніші прикраси із семи орінго-шкатулок - "Кладдах", "Воспоминание" і "Ніжне почуття". Мені здається, що і з настроєм розповіді про Маленького принца і з емоціями тієї миті прикраси поєдналися ідеально. Як думаєте?


Так, цікаво, це ніби подорож у часі відбулася: бібліотека за ці роки майже не змінилася, там працюють ті ж працівниці, які навіть упізнали мене, і "Маленький принц" лежить на тій же поличці, що і колись, я його відразу відшукала.

А ще  "Маленький принц" - ідеально підходить для завдання проілюструвати тему дружби срібла і книги, бо в каталозі Орінго є не лише "Шляпа", а й багато інших, близьких за духом прикрас:
- читаю "табун слонів?... їх би довелося поставити одного на одного" і згадую про підвіс Паривар;

- тут є загадкова пустельно-піщана Дюна і гаряча Африка;


- в Орінго живуть Осінній лис, Лисичка і Спляче лисеня;

- тут можна знайти Зерна, із яких може вирости баобаб, а може і троянда;

- і Троянда є у каталозі, а ще Бутон троянди;
- в Орінго можна знайти гусінь, якої Троянда побоювалася...

- а можна і метеликів у гарнітурі Аркадія (до речі, такі сережки мені в гарнітур до каблучки Галинка згодились би);
- сережки "Вспишка" нагадують мені про Ліхтарника (і тепер ясно, що вони колись чудово згарнітуряться із моїм Кладдахом);. -про те, як Маленький принц милувався заходом сонця нагадають авторські Сонце і Солар;
- а космічно-зоряних асоціацій скільки придумати можна? (Зоряні ведмеді, Путівна зірка, Сонячна система й Інтерстеллар, це лише те, що першим спадає на думку).

Дякую за увагу до цієї розповіді. Сподіваюсь, що було цікаво.

P.S. Щойно випадково наткнулася на незнайомі раніше рядки Ліни Костенко, яку книга "Маленький принц" також надихнула згадувати минуле, лише вона згадує про дитинство своїх дітей. І відразу радість впізнавання, зараз це ж ми з Олесею і Михайликом. Думаю, мені Екзюпері про їхнє дитинство нагадуватиме також колись)))

Читати синові "Маленького принца" іще не наважуюся. Думаю, що для цієї тонкої та ніжної лірики потрібно іще трохи підрости. Всьому свій час. Поки просто малюємо разом зірочки для сестрички.

Оскільки оголошення результатів конкурсу, так вчасно відклалося, є ще можливість поділитися красивою поезією:

Навшпиньки повертаюся в ті дні.

Вони, як сонце, сходять у мені.

Там є наш дім і обрій твоїх рук,

і ще душа не відає розлук.

І ще є час для друзів і гостей.

І щастя є. І донечка росте.

І син малює квіточку зорі,

як той Маленький принц Екзюпері.

Ліна Костенко