Вітаю, шановні читачі та поціновувачі срібного мистецтва!

Що ж, сесія клуба тішить мене неймовірно, бо першу сесію, присвячену Стівену Кінгу я пропустила, і потім дуже жаліла.

Багато книжок авторства Короля Жахів пройшло через мою свідомість, залишаючи післясмак роздумів, але ніколи - страху. Бо твори Кінга, як на мене, то не про «жах», а про перемогу над ним. Жахи Кінга можна приручити, перемогти, впустити в душу, але тільки для того, щоб взяти над ними гору.

Герої автора - живі люди, не святі, не всемогутні, не безглуздо сміливі. Вони такі самі як ми з вами: часом такі неідеальні, але ж все одно достатньо хоробрі, щоб перемогти страх. 

І ось про перемогу над страхом/жахом/злом/монстром моя перша (але вже знаю, що не остання, бо творчість Короля безмежно надихає) прикраса. Надихалася я одразу двома роботами автора - «Згодом» та «Воно», а точніше тим обрядом, про який розповідає автор на сторінках своїх книг - ритуал «Чудь». Ритуал, який дозволяє зіткнулися зі злом, і силою свідомості його перемогти. «Сплістися з потворою, вгризтися в неї, а потім сказати: я не боюсь! Тепер я буду тебе переслідувати!»,- таку пораду маленькому хлопчику дав Професор, і мав рацію.

А хто, як не українці, щоденно, хоч може того і не знаючи, практикує стародавній ритуал чи то Майя, чи то буддистів, чи то самого Стівена Кінга?.. Бачимо зло, зплітаємося із ним на побутовому рівні: прокинулись ранком, відкрили новини, і ось вже Кінгові «жахи» виглядають не такими ж вже і жахливими, бо там же ж в природі монстрів і потвор жахати і чинити кривду, а в людській…невже люди можуть бути такими потворами, що читаючи як Динаміт стоїть на протилежному боці вулиці, шкіриться і манить своїм пальцем, думаєш: «Тю, та це ж і не страшно! Ну Динаміт…ну шкіриться…» 

Моя прикраса - каблучка «Чудь»

Дивна і не в моєму дусі в плані ескізів - абстракція не моя сильна сторона, але коли читала сцену ритуалу в «Згодом» саме така картина повстала перед очима: маленька людина, із серця якої живим світлом виходить на зовні величезна сфера/сонце/енергія, і сліпить страшне, але в суті своїй порожнє жахіття. Чи я досі про Кінга? Чи знов про нашу буденність і жахливе русняве ніщо?..не знаю…мабудь все ще про Кінга...

Книги Стівена Кінга - то цілі світи. Не знаю як Ви, а я поринаю в читання із головою: усі персонажі дуже об’ємні, живі, справжні. 
Є давньою шанувальницею творчості короля жахів, але і досі відкриваю для себе щось нове і захоплююче, навіть якщо «нове» - це давні книги автора, котрі чомусь раніше пройшли повз мене. Дуже хочу прочитати «Казку», але поки вона у мене в «списку очікування». Зараз читаю, а точніше - слухаю чудовий твір - «Містер Мерседес» (доречі на Ютюб є декілька крутезний авторів-читачів, які прям шикарно передають атмосферу).

А Вам хочу презентувати підвіс «Що стукає у двері?..» і запропонувати відгадати назву романів, які заховала у цій прикрасі-присвяті. Справжнім шанувальникам буде легко).

Корона (ховає за собою вушко) - то присвята Королю. Милий череп  натякає на те, що король не абиякий, а справжніх жахів. Хоча для мене його книги завжди слугують антидепресантами, бо а) показують, що у мене ще не все так кепсько (жива, не бачу померлих, мене не переслідує монстр, маніяк, клоун-страшко), то чого тоді журитися?
б) завжди несуть світлий посил, і залишають післясмак надії

Двері - то моя асоціація до усіх романів автора, бо він ніби і справді відчиняє двері (звичайнісінькі на вигляд, буденні такі двері, а за ними...за ними цілий світ, наповнений містичним, чудернацьким, страшним, прекрасним, захоплюючим). В його роботах містика спокійно існує у світі ТВ-шоу та обідів з мікрохвильовка, і це прям моє.

Ручка дверцят - це кубічний цирконій 4 мм у глухій і височенькій закріпці. Ручку тихенько повертає ОТЄ зі зупальцями)

Кицька з крилами об'"ємна і здіймається над полотном дверей. Житон на  нашийнику - кубічний цирконій 2 мм. Це і присвята одному з найулюбленіших творів Кінга, і заразом моїй улюблениці, яка нещодавно відійшла в інший світ. Та й усім домашнім тваринам, які за життя були нам більше ніж просто хатніми улюбленцями.

Замочна скважина - не лякайтеся - ховає в собі трошки страшного 

Револьвер у декого запозичило власне те,  що стукає в двері). 

     Я зовсім не є фанаткою творів Стівена Кінга. У реальному житті так багато емоційних злетів і падінь, що додатково лоскотати нерви бажання не виникає. А останнім часом просто дивлюся старі фільми, щось на зразок "Безсоння у Сіетлі". Але побачила фото iз стосом книжок Кінга і назву його останнього роману "Казка", і оця назва мене зачепила. Колись я придбала собі книжку Роальда Дала "Коняка Фокслі", і після його дитячих книжок думала так само насолодитися прозою для дорослих, а там такий чорний гумор виявився... От і зараз, стало цікаво, що ж це за казка від майстра хорору.

     Кінгу - 75. Багато письменників на схилі життя пишуть книжки - спогади про дитинство, юність. Бредбері "Кульбабове вино", Гемінгвей "Свято, що завжди з тобою", Шмельов "Літо господнє", Паустовський "Книга життя", Рубіна "На сонячному боці вулиці", Чудаков "Ложится мгла на старые ступени", Кешеля "Родаки".

     "Казка" Стівена Кінга - не автобіографічний роман, але відлуння дитячих спогадів там присутнє. Письменник народився у штаті Мен, дія деяких його творів відбувається там же.
     Вигаданий Емпіс можна трактувати як країну комах (empis - це різновид мух), а можна заплющити очі, вимовити і почути (моїм українським вухом), "шматок М" -  частинку його дитячого світу, коли дерева, люди, тварини і комахи були великими.

     Маленький Стівен виріс без батька, який одного дня просто пішов у справах і не повернувся, а дотепна мама сказала, що татуся забрали марсіани. Мама була першою, хто помітив і підтримав літературний талант Стівена Кінга.

     Головний герой "Казки" Чарлі Рід сумує за мамою, згадує, як вона читала йому казки. А батько Чарлі - розумна, любляча і сильна людина, - такий, яким, напевно, хотів бачити Стівен Кінг власного батька.
А ще Чарлі полюбляє читати усілякі фентезі і жахливі історії, написані Г.Ф. Лавкрафтом.

     Перші розділи роману зовсім не нагадують казку. І якби історія завершилася смертю містера Боудіча, це була б чудова розповідь про людські стосункі, правдива і відверта, адже Стівен Кінг має власний досвід боротьби з алкогольною і наркотичною залежністю, наслідками важкої травми ноги.  Але цього, звичайно, виявилося замало. Так з'явилися 185 сходинок у інший світ - країну Емпіс.

     До речі, 185 день року - 4 липня, День незалежності США.

     І з цього моменту починається крутезне фентезі, яскраво-кінематографічне. І зовсім не страшне, хіба що трішки. Чарлі Рід опиняється у іншому світі, країні Емпіс, місті Лілімар, куди його привело бажання врятувати від смерті свою собаку.

     "Це був Емпіс, де небом мчали не один, а два місяці. Я згадав обкладинку тієї книги, на якій було зображено вирву, що заповнюється зірками. «Не зірки, – подумав я. - Казки. Нескінченна кількість історій, які вливаються у вирву і приходять у наш світ, майже не змінившись».

     Не хочу спойлерити, переповідаючи сюжет. Нехай ті, хто забажає прочитати "Казку" Стівена Кінга, сповна нею насолодяться.

     Дочитала до кінця і замислилася:"Чому казка? Чому саме зараз?" Талановиті творчі люди дуже чутливі до змін, що відбуваються. Наш світ хворий. Кінг дуже влучно визначив діагноз - сірість, яка поглинає красу. За мільйони, мільярди років на Землі утворилося унікальне середовище, в якому взаємодіють природа і люди. І замість того, щоб розвиватися, зберігаючи індивідуальність, людство хитнулося у хибний бік. Вихід можливий у разі повернення до простих, але таких важливих понять, як любов, щирість, милосердя, взаємодопомога, віра у справедливість і перемогу добра. Ми усі їх зберігаємо десь у власній підсвідомості, адже нам усім у дитинстві читали казки.

     "Казка" - просто "клондайк" ювелірних ідей. Раджу прочитати усім, хто має хист до малювання. А мені прийшла у голову трохи чудернацька ідея, яку я підгледіла у орінгівській прикрасі "Катана". Я намалювала ескіз сережок - джекетів "Сонячний годинник". Дістатися до сонячного годинника, що повертає молодість,- було метою Чарлі. Хто з нас не мріяв повернутися, хоча б ненадовго, у минуле?

     Продовжую потихеньку намріювати прикраси за мотивом "Казки" Стівена Кінга. У Емпісі небом рухалися два місяці Белла та Арабелла, які в кінці кінців зіткнулися "у нищівному цілунку", утворивши яскраве сузір'я.
     
     Намалювався ескіз каблучки "AraBella",  в назві якої якраз і зашифрований оцей "цілунок". Значення ім'я Белла відомо - "прекрасна", "красуня". А от ім'я Арабелла спонукало мене залізти в інтернет. Імена ніби схожі, але і різниця також має бути.

     Гугл видав неочікуваний для мене варіант.



     Отже, Арабелла - активна, темпераментна і творча.

     Варіантів каблучки два. Перший символізує рух назустріч, де  красуня Белла виконана у вигляді кабошона (коло 7 мм), а Арабелла - чисте срібло, коло діаметром 12 мм з фактурною поверхнею, що нагадує поверхню Місяця. Каблучка розімкнена і нагадує авторську каблучку "Драже".



     А от другий варіант символізує момент зіткнення. Творча Арабелла зіткнулася з прекрасною Беллою. І результатом цієї творчої краси стало сузір'я. Каблучка замкнена. Срібна Арабелла ніби обнімає прекрасну Беллу. А на внутрішній стороні шинки ховається сузір'я зірок.

     "Казки усюди, принц Чарлі!"

     Давненько не було в каталозі Орінго прикрас з багетом 6×12. Захотілося трохи розважитися і додати у сесію, присвячену королю жахів, веселих, добрих ноток. Цього року на Орінго налетів цілий рій комашок. В "Казці" Кінга їх не менше. Зустрічайте короля комах Емпіса сера Снаба.



     Це має бути брошка. Але може бути і підвіс. Зафарбоване олівцем - срібло. Очі - маленькі цирконії, черевце - багет 6×12. Хотілося, щоб свіркун мав мультяшний вигляд.

"Подойдите ближе, посмотрите на живого крокодила"

Привет всем орингожителям! Новая сессия Экслибриса заставила меня перечитать одну из самых любимых книг Кинга "Почти как "Бьюик". Это не самая известная его книга, а зря, как по мне, ее можно поставить в один ряд с Зеленой милей или Побегом из Шоушенка (для меня это высшая степень оценки творений Кинга).
Итак, в распоряжении патрульного взвода небольшого американского городка попадает НЕЧТО, что на первый взгляд кажется Бьюиком 1954 года выпуска - шикарным автомобилем темно синего цвета. Но... С первого осмотра становится понятно, что это что угодно, но только не машина. Но что же? И зачем оно? Откуда взялось? С какой целью? Это и предстоит выяснить обычным патрульным, далеким от науки и высших материй, но желающих разобраться с помощью таких понятных и родных для них показаний свидетелей, улик, вещественных доказательств и других привычных вещей.

Кинг прекрасно справился с описанием замкнутого мира патрульного взвода, где работники - это не просто сотрудники - это одна большая семья, способная хранить тайны, решать какие-то свои задачи, жить жизнью, отдельной от окружающих. Здесь нет случайных людей, нет посторонних, не любят чужаков, которые могут "вынести сор из избы", здесь нет даже жен и детей, которые порой остаются в неведении о том, чем заняты их мужья и отцы. 

Как реагируют люди, которые столкнулись с тем, чего понять не могут? По-моему, это как раз основная мысль книги: показать страх и ужас человека, который встретился с чем-то абсолютно ЧУЖИМ, неподдающимся логике и описанию. Прекрасно описаны эмоции при столкновении с "пришельцами" - животными (существами), появившимися из машины, причем эмоции не только людей, но и собаки. Первое инстинктивное желание - убить, убить, а уже потом разбираться, что это, откуда, куда и зачем. Было ли оно опасным или нет? Было ли оно разумным? Понимало ли происходящее? Эти вопросы приходят потом, но сначала все же убить! Страх перед непонятным описан настолько точно, что кажется он проникает в читателя и заставляет испытывать те же эмоции, что и герои книги. Но в какой-то момент становится жутко от понимания, что эти эмоции работают и в другом направлении: для кого-то в другом мире и мы - такие же уродливые монстры, вызывающие только омерзение и ненависть (и это тоже есть в книге).

"Почти как "Бьюик" - одна из книг Кинга где практически нет монстров, рек кровищи и прочих вывернутых внутренностей (нет, они тоже есть, но в меньшей мере), здесь прекрасно обыграны чувства, мотивы людей, темы дружбы, закрытого коллектива, проблемы родителей и детей, здесь много психологии и есть о чем подумать, а не просто прочитать и испугаться на ночь.

Теперь об эскизе.
Это, понятное дело, "Бьюик", почти "Бьюик", частично накрытый брезентом, хорошо видно слишком большой руль в кабине и три воздухозаборника со стороны водителя, радиаторная решетка скалится своими хромированными зубами, сзади открыт багажник, а из него торчит крыло "летучей мыши". Все в серебре, хотя на месте фар можно поставить камни.

Думала, что это будет подвес, но теперь вижу, что это брошка :)