Енігма то потрапляла в лист бажань, то поступалася місцем іншим прекрасностям... То не було камінців, то були, але не для Енігми. Не для Моєї Загадки. Аж ось сталося диво, зійшлися зорі, пазл склався, Енігма і кремінь знайшли одне одного. Замовлення було швиденько оформлене. А потім була війна. Час, коли важко думати про хороше, насолоджуватися красою, мріяти, планувати... І серед цього мороку раптом знов зажеврів промінчик Орінго, як надія на відродження та оновлення.... Хотілося б написати багато слів, та всі думки ніяк не складаються в потрібні речення, лише емоції переповнюють. Скажу лише - і уявити не могла, що кремінь, як втілення міцності і стійкості в моїй уяві, виявиться таким невагомо-шовково-пінно-ніжним. Ці спадаючі м'якими складками хвилі - неначе завіса, за якою - незламна душа каменю.



Для мене це більше, ніж прикраса - це маленька історія про цей час і нас у ньому. Загадка українського серця. А ще її дуже хочеться поєднати з пусетами Кавові зерна, душевно буде ))
Дякую за це чудо, яке трапилося саме в потрібний час!