Ласкаво прошу до Літературної Вітальні!
Подумала сьогодні, що випустила з уваги одну з видатних представниць українського сучукрліту, Емму Андієвську. Вона не лише поетеса, але й мисткиня. Надзвичайно обдарована, Емма вже прожила довге насичене життя і створила чимало культурного доробку. Дай бог їй довгих й плідних літ, і нумо сьогодні приділимо їй увагу в нашій Вітальні!
Народилася вона у 1931 році в Сталіно (нині Донецьк) в родині науковців, інтелігентів. Вона росла хворобливою, тож навчалася вдома, а іспити здавала екстерном. У цьому їй допомагала її неймовірно чіпка й добра пам'ять. Уже в 10 років вона читала серйозну літературу і цікавилася поезією. Війна застала родину в Києві, і у 1943 році мати Емми з дітьми виїхала на Захід, до англійської окупаційної зони Берліна. На жаль, її здоров'я погіршувалося, і вона провела три роки, прикута до ліжка, хвора на туберкульоз кісток, і далі була змушена носити спеціальний корсет. Згодом, уже в Міттенвальді, вона займалася оперним співом - мала чарівне контральто. Після Міттенвальда вона перебралася до Мюнхена, де навчалася у приватному університеті - Українському вільному університеті - за спеціальностями "філософія" та "філологія". Під час навчання підробляла на радіо "Свобода". Після отримання Еммою вищої освіти вона, разом з родиною, знову переїжджає - на цей раз до Нью-Йорку. Прожила там вона недовго - за іронією долі, вона одружилася з Іваном Кошелівцем і повернулася до Мюнхена уже за пару років. З чоловіком вона прожила до самої його смерті, це було міцне кохання, засноване на спорідненості душ та спільних інтересах. Вперше вона відвідала Україну в 1992 році разом з чоловіком. До 1995 року вона працювала на радіо "Свобода", займаючись там дикторською, сценарною роботою, режисерською та редакторською. Зараз проживає в Мюнхені, зрідка навідуючись до України.
Попри те, що зростала Емма у російськомовній родині, вона рано усвідомила свою національну приналежність та ідентичність. Відбулося це по приїзду до Вишгорода у шість років, де вона потрапила у вир української мови та вперше зіткнулася зі справжньою народною культурою та фольклором. Усе це справило на неї неабияке враження. Люди, з якими вона спілкувалася, здавалися їй справедливими, чесними та обдарованими - саме такими вона вважає усіх українців.
"Єдине, в чому я згодом пішла проти волі мами, – це те, що змалку показала свій характер і почала розмовляти українською, хоч вона спершу була категорично проти. І це навіть попри те, що мамині предки – запорозькі козаки, які оселилися на Слобожанщині. Принесла цю мову мамі, а вона у відповідь: «Нє смєть! Рєбьонок омужичіваєтся!..» Бачите, вона хотіла зробити з мене панську дитину і не бажала, щоб я розмовляла «мужицькою» мовою. А я тоді про себе обурилася: «Ах так!..» І далі рішуче і вперто обстоювала своє право розмовляти саме так, як мені подобалося. Хоч досі ставилася до мов, як і всі діти, несвідомо, бо коли у школі питали національність, відповідала: «Я шахтьорка!» І це один з моїх життєвих принципів і головна мета, яку колись собі поставила: навіть якщо на всьому білому світі буду одна українкою, все одно зроблю собі Україну!"
Писати українською для неї завжди було принциповим, це було завданням "створити українську державу в слові". Її зараховують до письменників Нью-Йоркської групи, однієї з найбільших з діаспорних літугруповань. Але сама Емма такий поділ не визнає і говорить, що сама не дотримувалася ніяких "правил" належності до угруповання: не брала участь у обговореннях програми та не орієнтувалася на якісь мистецькі критерії. "Я просто Емма Андієвська", - говорить вона про себе.
Її творчість незвичайна, вона тяжіє до сюрреалізму, герметизму. Велику роль відіграє підсвідоме, тексти сповнені алюзій. Це література для підготованого, освіченого читача. Але при всьому інтелектуалізмі, це творчість яскрава, не нудна і не занадто "в собі": Еммі Андієвській вистачає мудрості зберігати в собі дитинну радість і барвистість слова. Її безпосередність - це її особиста родзинка.
До речі, вона свідомо вживає у творах архаїчну лексику і користується правописом 1927 року. Її творчість - багате поле для досліджень, про неї писали Богдан Рубчак, Юрій Шевельов, а Данило Гузар-Струк навіть створив статтю "
Як читати поезії Емми Андієвської". У 2018 році творчість Емми Андієвської була відзначена Шевченківською премією.
«…мене цікавить коріння кожного слова, саме ядро кожного слова. Бо, скажімо, кожне слово має кущі й коріння, яке сягає в глибину, і що первинніше слово, то глибше коріння. І мені, звісно, лежать найбільше на серці ті, які мають найглибше коріння. Це первісні слова: вода, світло, ріка, вогонь, життя, – вони страшенно насичені. Для мене знак – це якийсь вищий ступінь слова, тобто за тим стоїть намагання побачити все, що тільки можливо в ньому побачити».
Крім творчості літературної, у Емми Андієвської є інша грань - вона працює в напрямку авангардного живопису. У її доробку більше дев'яти тисяч картин! Художньої освіти Емма не має, але це не заважає їй створювати цікаві полотна, що входять до мистецтвознавчих енциклопедій та каталогів. Працює вона олією та акрилом, а особливого рухомого ефекту, який відзначає її роботи, досягає завдяки нашаровуванню фарби. Обкладинки до своїх збірок вона, звісно, дизайнує власноруч.
"Я ніколи не знижую себе до того, щоб слухати музику, малюючи, або я малюю, або я слухаю музику. Треба бути в тому, що малюєш. Інакше воно не справжнє."
До речі, на "Радіо Свобода" колись вийшло прекрасне
інтерв'ю з Еммою на честь нагородження Шевченківською премією. Дуже раджу прочитати його повністю, адже саме у такій розмові митець найповніше розкривається і демонструє і свої переконання, і свою мову, і енергетику.
ДЕРЕВО
Вітри розносили сонця і сіно,
Піском заносячи усесвіт,
І очі грузнули від невбиральних видив.
І крик, що коливав рівнину,
Висів на нитці, мов жовток,
І дерево, що розлилось по небу
Біліше сонця, глибше океану,
Те дерево, що розділяє межі …
Під яблунею не ходить людині.
ЗАХІД
Збігають дні, й нічого вже не треба.
Струхлявіли бажання, мов колоди.
Сокирами — все ближче — з бганок літа —
Мисливці люті — й на всі кутні — дрібно.
Ще око вирізняє куби, ромби,
Що укладаються драбинками мелодій.
Душа — потойбік неладу і ладу.
Та плівка — тоншає — й водночас, ніби грубне.
Єдине слово — й за стіну — потроху.
Й немає ані радости, ні страху,
Лиш перебої серця невеличкі
Від шерехів, що — зламані гіллячки,
Маленьких втіх пригаслий привілей
У колі, куди всесвіт проваливсь.
ЗИМА З ВЕСНЯНИМ УХИЛОМ
Як заливає барва непорочна
Мости, алеї, крани будівельні.
Свідомість меншає, — ледь-ледь — пташиним волом, —
Лише — поріг, — і тіло стане зрячим,
Й за океанами — обтяжливе, незручне. —
Крізь речі — сила, яка так навально. —
Грунти буття не знають уповільнень. —
Й на гребенях вогню мигливий речник
Тих вимірів, що в серці ледь роїлись,
Овалами розстелює реальність,
Яку — ніде, хіба що тільки в снах.
Відходить, повертається в рясне.
І тане, відбігаючи основ. —
Світ-цибулина — стрілку — навесні.
ІДИЛІЯ
Від злого й від доброго
Щосили суглобами.
Криницю привіяло
В заплющені вії.
Мов плесо провісили
В невимірний вимір,
Гриміло колесами
Пів плеса навиворіт.
Несло від отави
Кульбабини, ягоди.
Всю ніч відлітали
На іншу погоду.
Здавалось, травини
Ніде не пропущено,
Як місяць творили
Тварини над пущею.
ФРАҐМЕНТ ЛІТА
Всі розбрелись, у всіх любов —
Зійшов із рейок космос.
З мого вікна лише лоби
Видніються любистку.
З мого вікна громи ідуть —
Це грамофонні вуса
Комах купаються в меду —
Світ вийшов з-під завіси.
Я йду в повітрі без доріг,
Минаю рай з святими.
Пустує рай — всі на землі,
Лиш я бреду світами.
У мене келих — небеса,
Два сонця — черевики,
І трубами горить роса
В озонових повіках.
Що вам більше до вподоби - вірші чи картини Емми Андієвської?
Приєднуйтесь до обговорення, і до нових зустрічей в Літературній вітальні!
Емма Андієвська. Інтелектуалізм та жіночність.