Цікава  річ, не памятаю Великдень минулого року, однак цей   - навряд чи забуду. Так дивно повернутися у місто сили, про яке майже забула. Пять років тому казала, ще живій  тоді мамі,  що мабудь сюди вже не приїду. І от сьогодні   рівно 2 місяці, як живу в мальовничому селі, де народився мій тато. Природа оживає  і все навкруги із сіро-біло-чорного починає вбиратися у яскраві кольори. Який ніжний та оптимістичний відтінок зеленого цієї пори. Мій улюблений. Я ніби прокинулася і вперше його побачила. Яке щастя це бачити!

День сьогодні після обіду видався чудовим, сонячним і теплим. Тому вибралася на прогулянку з сином, захопив із собою із щільно заповненої скриньки кілька прикрас від Орінго. Не втрималася, захолілося їх пофотографувати.  Для мене це приємний процес релаксу та морального відновлення. Тож ділюся із вами результатами цієї «медитації»