Ласкаво просимо до Літературної вітальні!

Сьогодні пропоную разом почитати Галину Крук. Чудову книжку "Раз овечка, два овечка" я вже пропонувала почитати вашим малюкам. А тепер нумо і самі, дорослі, поцікавимося хорошою сучасною літературою. І як завжди, почнімо з короткої біографічної довідки.

Галина народилася в 1974 році у Львові, отримала освіту філолога-медієвіста. Досі живе і працює в рідному місті, викладає у альма-матер, Львівському національному університеті імені І. Франка, зарубіжну літературу. До речі, Юрій Андрухович колись називав Галину Крук одним з найменш львівських авторів зі Львова.

Літературну діяльність розпочала у другій половині дев'яностих зі збірки "Мандри у пошуках дому". Того ж року стала лауреаткою премії "Гранослов", за результатами якої видала книгу "Сліди на піску". Остання книга вийшла у 2017 році, це "Доросла" від ВСЛ. До цього була збірка аж 2013 року, "Спів/існування". Як на мене, то такі перерви у публікаціях аж ніяк не страшні, навпаки, будь-якому письменнику потрібно накопичити внутрішню енергію, досвід, образи, щоб створити щось. Особливо це стосується поетів, бо сам жанр - концентрована емоція, консервоване переживання... 

Вірші Галини перекладалися різними європейськими мовами: німецькою, польською, литовською, шведською, португальською... Власне, і сама Галина Крук перекладає з інших мов, зокрема з польської. Серед її робіт - переклад книги есеїв Станіслава Лема "Таємниця китайської кімнати". Також пише вірші для дітей: вони виходили у складі альманахів та окремими збірками. 

Часи студенства Галини припали якраз на розпал активності усіляких літоб'єднань, угруповань... Наприклад, широко відома була ММЮННА ТУГА ( про його основну учасницю Маріанну Кіяновську я тогоріч писала). Галина з коліжанками й собі утворили об'єднання "Нечувані".

"Ми з однокурсницями (Оленою Галетою, Іриною Старовойт, Олесею Новосад і Оксаною Копак) вирішили спародіювати цей процес, замість асоціації створили «дисоціацію», назву вибрали  теж  відповідну, там один текст статуту (точніше, статаму) чого вартував  – як філологічний стьоб. Мене як затяту індивідуалістку трохи лякала ота колективність, але погодилася, бо це була така гра."

Галина Крук часто є учасницею різноманітних фестивалів, активно просуває українську літературу до загалу.

"Я належу до тих авторів, для яких спілкування з живим читачем/слухачем важливе. Мені цікаво бачити реакцію на свої тексти, цікаво спостерігати, знаходять вони відгук чи не знаходять. Але, випереджаючи можливе зустрічне запитання, одразу скажу, що тут нема запрограмованості на рецепцію, підлаштовування під того, хто читатиме-слухатиме вірш. Пишучи, я про це ніколи не думаю, але коли вірш завершений, мені цікаво, яким чином він «працює». Я люблю читати вголос, для мене важлива не тільки графічна форма вірша, але й певний звуковий комплекс, звукове враження. А читання у фестивальному форматі дає можливість показати, як ця поезія звучить."

Деякі вірші Галини покладені на музику. Зокрема, білоруська співачка PALINA/Республика Полина заспівала пісню на текст "Рибою".

"Її версія видалася мені дуже органічною, дуже моєю. Поліна зробила пісню нерівною, емоційною, що добре відповідало тим смислам, які я закладала в текст вірша. Що цікаво, вона хотіла виконати вірш саме українською мовою, хоча на той час уже був хороший його переклад білоруською. Для білоруського вуха воно звучало як певне очуднення, а для українського слухача дивно звучала українська мова, адже Поліна співає зі своєрідним акцентом."

Крім суто літературної, а також наукової праці Галина займається сценарною роботою.

"В кіно я почала працювати десь 3-4 роки тому. Тоді з’явилась можливість зйомки українських серіалів і була проблема з тим, що україномовних діалогістів було дуже мало. Тобто тих, хто міг писати діалоги живою українською мовою. Мій останній досвід із кіно – це робота скрипт-доктора (це людина, яка вичитує сценарій, якщо щось в ньому не грає, і виправляє його вади). Єдине, я шкодую, що не прийшла в цю сферу раніше, точніше, що раніше ця сфера не прийшла в моє життя, бо є чимало задумів, а для їхнього втілення залишається щораз менше часу."

19 лютого 2019 року президент Європейської ради Дональд Туск зачитав із трибуни Верховної Ради вірш львівської поетеси Галини Крук.

Сама авторка відреагувала на це так:

"Мене здивував ажіотаж, з яким люди назагал сприйняли оте цитування мого вірша. Те, що Туск прочитав мою поезію, нічого радикально в моєму житті не поміняло. Я не стала краще чи гірше писати, а мої книжки не стали більше чи менше купувати. Хоча, можливо, хтось далекий від літератури таким чином довідався про моє існування. Насправді це зовсім не зразок політичної лірики, а мій спонтанний емоційний відгук на болісні для багатьох події. Коли я його писала, я точно не розраховувала на цей резонанс, та й зрештою, у мене не дуже-то багато такої громадянської лірики, а політичної – і поготів. З певністю можу сказати: політика – це точно не та сфера, яка мене приваблює."

Галина Крук про...

важливість знань для письменника: "Ще в процесі навчання я зрозуміла, що в творчому плані чим більше знаєш – тим складніше знайти свій власний голос. Найлегше бути творчим нігілістом, якому здається, що він першопроходець, що поза ним нічого цікавого ще не було. Зараз багато такої молоді."

вищу освіту в Україні: "На мою думку, ми застрягли на половині шляху між іншими формами освіти, європейською, американською, з їхніми цінностями і підходами, і тими традиціями освіти, які були в нас до того. Університети мали меншу автономію. На мою думку, причиною падіння рівня освіти є те, що її намагаються здобути усі, незалежно від того, потрібно їм це, чи ні. Реформа, після якої технікуми чи ПТУ перетворилися на академії  та університети дуже спрофанувало освіту як таку. Дуже часто складно знайти спеціалістів середньої ланки, за ними черга стоїть. Хороший перукар з покликанням в сто разів кращий, ніж поганий філолог чи історик."

художню літературу: "Навіщо ж художня література, що вона дає? Я задумуюсь про це, як автор, як письменник. Є чимало людей, які просто не вміють читати для задоволення. Мотиваційну літературу ти читаєш заради інформації, а художню – для задоволення. Якщо в людини процес читання не викликає задоволення, то вона фокусується тільки на затрачених на читання зусиллях. Що дає художня книжка? Вона дає можливість проживати чужий досвід як свій і це просто фантастичний момент. Далеко не кожному доступний цей досвід проживання іншої реальності як своєї. Якщо порівнювати з кіно, до прикладу, процес читання – інтимніший, бо відбувається в голові читаючого. Тобто людина, читаючи книжку, переживаючи за персонажа, її голова підтягує інформацію з її власного досвіду, який певним чином контактує з досвідом персонажа. Виходить так, що відбувається постійна актуалізація свого досвіду, і своїх знань про світ. Ви можете під час читання пригадати те, що давно про себе забули. Насолода від цього пригадування часто і є насолодою від книжки."

особистий поклик: "Потрібно знайти те, чим би ти хотів займатись для себе самого, навіть якби тобі за це не платили, а друге – знайти людину, яка тобі за це платитиме."

соціальну складову письменства: "У сучасному суспільстві дуже важко залишатися осторонь: мистецтво заради мистецтва. З одного боку, є така велика спокуса, але з іншого боку – дуже рідко ми маємо такий шанс. Це насправді наш східноєвропейський момент, який зумовлений значною мірою тим, що митець у нас завжди мислився більше, ніж митець. А в Західній Європі все трохи інакше, там все-таки проблеми політики вирішують засобами політики, а не засобами мистецтва. Мені зрозуміліша інша позиція, коли митець на щось намагається впливати. У мене у поезії дуже багато таких моментів, у які я намагаюся втрутитись, і якщо не дати відповіді, то, принаймні, поставити питання."

***

буває Господь сотворить когось
без запобіжного клапана
дасть йому шкіру таку тонку
щоб на вилицях тріскала
заллє йому попід шкіру кров
щоб на асфальт крапала
і пустить його найдовшою
у світі доріжкою
мовляв – іди собі людику
недосконала конструкціє
нібито все при тобі: і нозі і руці є
тільки немає в тобі
для щему ущелини
для сльози сльозоточини
для душі віддушини
і несе в собі чоловік скільки може винести
по самі краї заливається оковитою
але як би душа у п’ятах його не билася
а – не передбачено
ніякого
запасного виходу
і живе собі чоловік, аж ходова зноситься
аж Господь на техогляді зглянеться –
не пропустить
і під тиском обставин бухає кров носом
і лежить чоловік на дорозі
і – ні пари з уст
 

ПІДЛІТКИ

каже вона:
«на цьому світі нас надто багато
а на тому – напевно, взагалі такий тлум,
що до знайомих душ не пробратись
отак все життя надієшся,
що хоч по смерті буде тобі радість,
а – на тобі! –
опиняєшся не зовсім там і не з тими
от подумай,
хіба виплачується вмирати,
щоб опинитися в незнайомому натовпі
і всю вічність рухатись тільки туди,
куди він тебе нестиме.
єдина втіха:
що кожна окрема душа
майже не займає місця,
не ремствує, не скандалить,
не розпихає сусідів ліктями
бо куди пхатися, якщо всі знають
що нічого нема там далі,
окрім тісняви і вічності…»
і кожного разу,
коли вони їдуть маршруткою,
такою напханою, що дивно,
як вона взагалі може пересуватися,
він міцно тримає її перелякану руку,
щоб, якби щось раптом сталося,
надто довго там не шукатися

***

Усі ми, Європо, так глибоко стурбовані,
що деякі навіть убиті.
Чисть частіше Ютюби,
щоб тутешня жорстокість не разила твоїх громадян.
Деякі з наших ніколи тебе не побачать на власні очі.
В тебе теж щось із зором, Європо, ти вперто не бачиш
вибитих їхніх очей і вогнепальних ран.
Деякі більше не зможуть, Європо, не гнівайся,
навіть руки тобі дати
(хіба що протези!),
навіть торкнутись культури твоєї минулих віків.
Сторожи свої межі, Європо,
щоб тебе не торкнулося раптом,
прислухайся, на всякий пожежний, чи ми кричимо ще
від ударів прикладів, армійських чобіт і кийків.
Діти наші виростуть злими, Європо,
не йнятимуть віри
істеричним й слізливим новинам твоїм
про бездомних тварин.
Ти їм вибач, Європо, ти їм не дивуйся,
ми всі тут як звірі –
нас відстрілюють, наче скажених, патронами для вовків.
Що ти, Європо, робила тим часом –
звіряла пропалих і мертвих?
мила руки? чекала підтверджень? ховалась як річ-у-собі?
Миру – мир, муру – мур, тільки гроші не пахнуть.
І жертви
не вартують на захист, якщо вони не голуби…

СТАРИЙ І МОРЕ

зрештою, тільки ті, кого ти втратив,
залишаться із тобою найдовше,
завжди будуть твоїми
спресовані зі спогадів, сантиментів, всього того,
що взагалі неможливо ідентифікувати,
як м'ясо неіснуючої в природі риби сурімі
води пам'яті, в якій ти її фоловиш, такі каламутні,
з віком стають чимдалі незвіданіші і нейтральні
що ти забув тут, діду? - питає якийсь похмільний мальок
на деренчливій моторці,
на розпанахому нею світанні
що я тут забув? - питаєш сам себе і не можеш згадати,
закидаєш вудку, невід, невідь що і невідь для чого,
щось накльовується, якісь забуті богом місцини, дати,
якісь історії, які трапилися з тими чи з тими.
витримуєш паузу, щоб не злякати завчасу
підтягуєш їх обережно, щоб роздивитися ближче,
підсікаєш - і на тобі: зриваються, знов зіскакують,
залягають на глибину, недосяжну і неприпустиму,
як помилка, через яку ти усіх їх втратив...
визначся, врешті, з ким ти -
з мертвими чи з живими.

***
боже,
якщо ти планував мені стільки всього
треба було дати мені нерви, як корабельні канати
треба було мені дати шкіру огрублу, як парусина
треба було мені дати серце важке, як якір
 
щоб отак кинув його за борт –
і жодні хвилі його не зрушують з місця
 
у відкритому морі
у відкритому як рана морі
 
у відкритому як смертельна рана солоному морі
кажеш мені:
греби руками, дитино, греби руками,
доки я вигадую весла
 

МАМА

Хтось стоїть між тобою і смертю, але, хтозна,
 наскільки ще її стане - серце

опиняєшся в місці і часі, де так важливо 
 щоб хтось за тебе молився
 хоча б подумки, хоча б своїми словами,
 не складаючи руки в молитві
 відриваючи хвостики полуниці, тільки-но з грядки, 
 згадуючи, як сварила тебе малого, 
 що товчешся по ягодах, не даєш їм дозріти

 шепоче: смерте, він ще не дозрів, він такий ще зелений,
 у його житті не було ще нічого 
 солодшого за ту нехитру немиту полуницю

благає: не клади його, Боже, скраю, 
 не сип його градом, Боже, 

я ж навіть не знаю, як той град виглядає, сину, 
 я ж навіть не можу собі тої війни уявити!.."

Чи читали ви раніше Галину Крук? Чи тільки зараз відкрили її для себе?

Поділіться враженнями від її творчості в коментарях.