І коли приходить зима і заживають ґрунти,
і небо стає сухим, ніби гортань,
торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.
Сергій ЖаданЗа небувало теплою осінню, як то завжди буває прийшла зима. Куди не глянь навкруги, до похмурого неба простягають свої голі руки-віти дерева, що здається ще вчора мужньо тримали своїх діточок, не скоряючись, а сьогодні немовби вмить залишились на самоті.
У старенькому саду, що бачив немало на своєму віку, теж було сумно. Останні хризантеми вже зів'яли, пожурилися жоржини, давненько пожовкли айстри, трояндовий кущ наїжачився і тільки де-не-де з під опалого листя виднілася зелена трава.
Птах, що давно жив у садку, за звичкою зранку облітав сусідні господарства та повсюди була однакова картина. Немовби холоднеча занурила все живе у сон.
Лишень вітер мчав з шаленою швидкістю важкі хмари, що провіщало неминучість снігопаду.
"Може тоді, коли все вкриється пухнастим килимом, буде не так тоскно ", - розмірковував птах кружляючи над рідним садом. Давно вже відлетіли у теплі краї його друзі: солодкоголосий соловейко, стрімкі ластівки та виважена пара лелек, що кожного року мостила собі гніздечко на стовпі. Навіть пересмішниці сойки подалися до лісу.
Його видові родичі не мали звички відлітати у теплі краї, а сам він був досить не рішучим, тож все своє життя проводив у рідному садку, милуючись з весни до осені квітами.
Взимку птах особливо опікувався трояндовим кущем, намагався вкрити його гілочками, щоб той пережив заметіль, бо десь серед коріння зимував друг Равлик. Вони потоваришували влітку та одного дня відправилися у подорож до сусіднього лісу.
Згадка про пригоду та мрії щодо можливих майбутніх дещо покращили настрій.
Птах обнадійливо приступив
до свого щоденного зимового ритуалу, який складав обліт своєї та сусідніх садиб, з метою знайти хоча б натяк на щось незвичайне. Іноді йому ввижалося, що від цієї холоднечі та самотності, він впадає в анабіоз...
Із заціпеніння його вивів пухнастий сніг, котрий кружляв у повітрі та м'яко вкривав землю, прикрашав дерева й кущі.
Раптово здійнявся поривчастий північний вітер і вся чарівність зимової казки вмить зникла.
Птах вирішив оглянути трояндовий кущ. Серед добряче розхристаної підстілки виткнувся зелений листочок. Він придивився уважніше - так і є, з землі пробивалася тендітна рослинка, але її корінці були на поверхні.
Треба було укорінити цей пагонець. Птах обережно розгріб своїми лапками землю, поправив дзьобом корінець та підсипав землі зверху. Потім зробив з трави м'якеньку ковдру та прикрив його. Від цієї неочікуваної знахідки у нього потепліло на душі, тепер він знав, що неодмінно зможе пережити зиму, піклуючись про свою нову рослинку.
Та вітер не думав збавляти свої оберти. Вночі він видував все з кожного закутка, оголював чорні клапті землі, безжально тріпав гілки дерев і тільки вічнозелені сосни, могли на деякий час заспокоїти його своєю колисковою.
Птах був у розпачі, бо розумів, що рослинка може загинути.
Він дивився вночі на темне небо, немовби шукаючи у нього відповіді.
Зранку до садиби прилетіли голодні круки. У пошуках їжі вони розмітали старе листя. Птах намагався їх прогнати, але круки не звертали на нього уваги. Тоді він остаточно зрозумів, що йому треба врятувати свою рослинку.
Він викопав паросток й пересадив у легесенький кошик з гілочок, що зміг би довго нести у дзьобі.
Тоді зробив прощальне коло над садибою й відправився у довгий путь. Птах знав, що десь на півдні є зачароване місто, про яке ходили легенди серед пернатих; де навіть серед зими квітнуть сади, де може відігрітися втомлений мандрівник, де завжди світло та затишно.
Але зима, вступивши у свої права, явно не збиралася полегшувати йому переліт. Здійнялася хуртовина. Крила не слухалися його, отож птахові прийшлося спуститися на землю та облаштуватися на ночівлю.
З незвички він сильно втомився, обійняв крилами свій кошик і поснув...
Яке ж було його здивування вранці, коли птах прокинувся вкритий листям. Маленьке мишенятко чатувало поруч, щоб пригостити зерновим сніданком.
"Чому ти опинився тут у заметіль? Хіба птахи не відлітають у теплі краї восени?" - запитало його мишеня.
Тоді птах розповів, чому змушений був відправитися у переліт.
"Я знаю, куди ти прямуєш, то ж справжнє ельфійське місто, воно знаходиться аж за тими скелями. Ти зовсім виснажений, а летіти туди ще декілька днів, тож перепочинь у мене.
Кілька днів Птах гостював у мишеняти, яке опікувалося ним та його паростком.
На 4 день мишеня звернулося до диких голубів й попросило супроводжувати Птаха до омріяного міста.
Вони дали згоду, бо для них це була неабияка пригода, й радо відправилися у політ.
Мишеня вдивлялося у височінь, махало їм лапкою на прощання, бажаючи успіху.
Весь день летіла невтомна зграя. Вечоріло, птаству прийшлося пристати на ночівлю у лісі. Віковічні сосни радо прийняли пернатих друзів, вислухали їхню історію та пригостили зернятками з шишок. Вони заколисали їх своїми лагідними колисковими, заспокоїли снодійним хвойним ароматом.
Птах дуже переживав за свій паросток. Чи не замерзне його рослинка, чи зможе пережити цей переліт?
Зранку, тільки-но промені сонця розірвали сірі хмари, птаство полетіло до скель.
Чим ближче вони наближалися до чарівного міста, тим яснішим ставало небо. Його безкрая блакить всміхалася теплим сонячним промінням. На землі лежав іскристий сніжок, що виблискував на сонечку, а деінде вже пробивалася молода травиця.
Пролітаючи вздовж річки, Птах помітив верболози, котрі були вкриті сріблястими котиками, немовби сповіщаючи прихід весни.
Остаточно його спантеличив великий метелик, що мав дивні візерунчасті крила, які мерехтіли місячним сяйвом.
"Не дивуйся нічому у казковому ельфійському місті. Хоч навкруги й лютує негода, але невидимий чужому оку чарівний перстеник надійно охороняє це місце, отже й клімат тут досить лагідний."- пояснили дикі голуби.
Вони пролетіли ущелину між скелями, що відкривала кам'яний міст.
Здалеку долинали ельфійські пісні та пташині трелі, розповсюджувався тонкий аромат незнайомих квітів, а погляд вирізняв обриси величного будинку, що виринав поміж сосен та буків. Усе тут навіювало спокій та затишок.
На сходинках їх чекала ельфійська принцеса. Птах був вражений її неземною красою, тож не одразу зміг вимовити й слово. Опанувавши своє хвилювання, він привітався, розповів звідки та заради чого прилетів у далекий край. Принцеса взяла у нього кошик, обережно розгорнула м'яку ковдру й побачила зів'ялу стеблинку...
"Невже моя рослинка все ж таки загинула?" - з жахом подумав Птах.
Ельфійка взяла паросток у долоні й легенько дмухнула на нього. Корінець одразу випрямився, стебло почало випростовуватися, а листочок потягнувся до світла.
"Твоя любов та турбота врятували цей паросток, який згодом порадує тебе своїми квітами. Ти ризикнув відправитися у довгий шлях, хоча й не знав, чи вистачить тобі сил, віри та наснаги. Полишайтеся у нас до весни, а потім, якщо захочеш, відправитися у зворотній путь."
Птах був спантеличений, але обміркувавши, радо пристав на пропозицію. Йому не терпілося знайти затишний куточок для своєї підопічної у прекрасному саду, щоб мати змогу й надалі піклуватися про неї.
Це було дійсно дивовижне місце, де здавалося, час призупинився, ніякі зовнішні хуртовини не загрожували тобі, все навкруги було сповнено миру, добра, радості.
Скільки ж ще дивовижних відкриттів обіцяло казкове місто Птахові, про які він згодом розповість своєму другу Равлику, що полишився зимувати під трояндовим кущем та навіть не здогадується про неймовірні пригоди друга... але ж то буде зовсім інша історія.
Дякуємо, що ділитеся творчою магією, натхненною прикрасами Орінго! 
І коли приходить зима...