Усім доброго дня!

     Сьогодні дістала свої 93 орінговські прикраси. Помилувалась, пораділа, пофотографувала. Зараз радієш навіть дрібницям. А ще стала чутливою до слів. Такі чуттєві  вірші Юрія Іздрика сприймаються тепер по іншому.

***
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом



***
є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас



***
все що у тебе є – все воно може боліти
те чого в тебе немає боліти не буде
тож позбувайся добра допоки ще літо
і не ховайся від зла бо воно повсюди

і не звертай із дороги якої не видно
і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок
краще обходити збоку все необхідне
краще не підбирати з дороги піщинок

«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать
«хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців
майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш
пік параної – біг у мішках на милицях

воля й бажання – проекції термодинаміки
смерть і життя – лиш питання сухої статистики
годі шукати на небі підказок і натяків
годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків

все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти
все що вже втратив – не станеться навіть журбою
є тільки простір і час – і обидва вони відкриті
є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою



***
я вірю у силу і в астенію
я вірю у твердість і вірю у гнучкість
я мало що знаю і мало що вмію
та певен що нас вже ніщо не розлучить
хоч кажуть кохання триває три роки
і кажуть що пристрасть за ніч вигорає
та нам ні до чого ці марні уроки
бо ми ще вчимося у себе навзаєм
бо ми ще дивуємось кожному слову
і ніжність досліджуєм факультативно
ми зáвжди незрілі завжди не готові
це дивно і гарно це гарно і дивно
а разом ми сильні і астенічні
і часом гнучкі а часами – камінні
і кожна хвилина для нас ніби вічність
коли ми не разом коли ми мов тіні
і кожна хвилина для нас ніби глина
коли ми – ліпнина єдиного літа
і так нам безумно бездумно дитинно
немов у господньому «будьте як діти»..
..а навіть коли бути сильним несила
ми гнулись та не прогинались без міри
і ми несміливими бути не сміли
бо є в нас кохання і трошечки віри



***
вже не жди –
приїзди
крізь під’їзди проїзди проколи
тут усе
як завжди –
тобто так як ніде і ніколи
тільки тут
тільки раз
і не факт що цей раз не востаннє
але все тут – для нас
тут для нас – цілий світ наче спальня
не гальмуй
прилітай
час для гнізд
для вінків і сонетів
тож змайструємо рай
для тривожних і ніжних естетів
хай живуть
раз вже так
раз на раз
раз за разом
востаннє
хай сотворять спектакль
про нормальне щасливе кохання
літаки
поїзди
переїзди наїзди проїзди
не чекай – приїзди
ще не рано
і вже не запізно
не чекай – прилітай
в роль ввійдеш на льоту як у штопор
тільки раз..
тільки рай..
до потопу..
і після потопу..



***
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…





***
а знаєш – буде ще спокій
хоч в це вже не надто віриться
і – правда – буде ще біль
хоч цього вже явно задосить
і ночі будуть і дні
і море всілякої лірики
й можливість піти світ за очі
не зловживаючи досвідом

а ще – похідні від опію
попіл нейронів синапсів
залишмо для світу копії –
големів і аватарів
нам би хоч трохи спокою
як всеблагої милості
нам би хоч трохи утопії
тихої і безкарної

а знаєш – будемо ми
коли вже нічого не лишиться
у нас період піврозпаду –
суттєво більший ніж в стронцію
ми аргонавти пітьми
світ наш ще тільки пишеться
ми починаємось островом
ми повернемося сонцем