Вітаю, шановні орінгівці!

Величезна подяка за можливість цьогорічного конкурсу – просто не уявляю, як команді Орінго вдається працювати в таких умовах.

У мене з першого дня повномасштабної війни стан, який домінує над усіма емоціями та настроями, напевно, можна назвати синдромом того, хто вижив: у нашому відносно спокійному Дніпрі просто якимось диким неможливим сном видається те, що відбувається у регіонах, ближчих до кордонів, особливо коли про це розповідають близькі друзі, які сидять у підвалі на Північній Салтівці під постійними обстрілами. Часом я просто не знала, які знайти слова, щоб їх підтримувати, і чи маю я взагалі право щось казати, не будучи у подібній ситуації.

Перші тижні мені навіть здавалося незрозумілим, як це можна – вийти на прогулянку чи відволіктися на щось приємне, коли стільки людей в Україні страждають. Про прикраси весь цей час не думалося – просто внутрішньо якось не могла вийти за межі роботи, мінімально необхідних побутових справ і допомоги хоча б у тих нечисленних випадках, де я справді можу бути корисною. Але позавчора трапилася цікава історія (для мене тим цікавіша, що за понад три роки з Орінго у мене така ситуація вперше): їдучи в автобусі, помітила у жінки поруч такі знайомі й рідні прикраси Орінго! Розговорилися про Харків, про «Срібну Мрію». У той же день я після перерви близько місяця вперше зайшла на сайт Орінго – з задоволенням передивилася прикраси в наявності і дещо обрала, з приємним здивуванням виявила, скільки новин пропустила, і з іще більшим подивом відкрила для себе, що форум дихає, живе, кола Орінго обертаються, а ідей для «Срібної Мрії» нітрохи не менше, ніж торік. Подивилася ескізи (ще далеко не всі), почитала історії, наридалася… І після цих вихідних з Орінго помітила, що почуваюся, як це не дивно, набагато більш вільно і в той же час зосереджено, роблю більшу кількість справ, думаю про все, що завгодно. Наче якісь внутрішні стіни впали.

Так що сьогодні вирішила і свій ескіз викласти. Коли прочитала оголошення про конкурс, перед очима одразу вималювався один образ, але брати участь якось не збиралася - ідея здалася мені занадто очевидною та прямолінійною. Все те, що несе смерть і руйнування, розпадеться, і крізь нього проросте життя. Назва чомусь прийшла у формі дієслова. Каблучка мені бачиться без вставок, загальна довжина по пальцю (разом із паростком) – близько 2 см. Тонка шинка починається за верхнім крилом ракети і симетрично впирається в неї з іншого боку.

Сила краси дійсно рятує – стільки чула про це, але по-справжньому на собі відчула вперше.

Сердечно дякую всім причетним до кіл Орінго! Життя проросте. Тримаймося!