Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Катерина Калитко: Відкриваюся всім досвідам, що приходять

Пт, 13/08/2021 - 08:50 #1

Катерина Калитко: Відкриваюся всім досвідам, що приходять

Ласкаво прошу до Літературної вітальні!

 

Розпочинаємо цю п'ятницю з цікавої гості Вітальні - поетеси Катерини Калитко. Народилася Катерина 8 березня 1982 року у Вінниці, а навчалася в Києві, в Києво-Могилянській академії. Живе та працює Катерина в Україні, якийсь час жила на дві країни - Україну та Боснію.

 

Серйозну літературну кар'єру вона розпочала, як і більшість її колег-однолітків, з "Гранослова" та "Молодого вина" у 1999-2000 роках. Перша збірка поезій "Посібник зі створення світу" 1999 року, далі були численні публікації та вихід подальших книжок. Усього у доробку пані Калитко - 9 поетичних та 2 прозових збірки. За свою творчість здобула численні відзнаки, серед яких премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2017), премія «Книга року Бі-Бі-Сі — 2017», премія Вілениці. 

 

deb698a6af8ad0a9472e0f402df6431f.md.jpg

 

 

Крім письменництва, Катерина Калитко працює й перекладачкою - знає балканські мови та досліджує сучасну літературу Боснії та Герцеговини. У її перекладах український читач зміг прочитати Мілєнко Єрґовича, Еміра Кустуріцу, Озрена Кебо, Мешу Селімовича.

 

7fd3a5a808428c2d2b842338e7bafbed.md.jpg

 

 

Якщо у вересні ви завітаєте на фестиваль Meridian Czernowitz, то зможете почути Катерину Калитко наживо. Програма фестивалю ще не оприлюднена, але поетка заявлена серед учасників, та й не дивно: саме у видавництві Meridian Czernowitz вийшла остання її збірка "Орден мовчальниць".

 

596e179961accf7399d6dd740986b34c.md.jpg

 

Катерина Калитко про...

місію письменника: Слово не спиняє кров, не спиняє війну, воно змінює передовсім того, хто його промовляє. А далі – змінюється простір довкола, змінюються люди в цьому просторі. Слово працює повільніше, ніж хочеться, але працює! Процес творення змінює дійсність на ірраціональному рівні. Це травма і зцілення водночас.

 

внутрішні складнощі: Я вважаю найголовнішим конфліктом в людині – конфлікт між собою колишнім і собою теперішнім, між різними версіями себе. Це буває конфронтація, заперечення, часткове успадкування, ностальгія.  Цікаво, як структурується особистість в цьому процесі.

 

збереження авторського: Коли автор перекладає іншого автора, то завжди є спокуса щось додати від себе, щось виправити, перенести у власну мову в найзрозуміліший спосіб. Сенс перекладу не в тому, щоби все перетворювати на українське, а в тому, щоб українською мовою розповідати про досі незнане.

 

часоплин: Я існую в своєму історичному часі й водночас в міфологічному, де є все, що мені цікаво, усі культурні шари, які я зчитую. Мені це цікаво! Людські голоси, людські історії, кістки, які лежать під нашими ногами, бо всі європейські міста побудовані на кістках, старих похованнях. Кожен час, кожен світ по-своєму прекрасний і страшний. 

 

малу батьківщину: Вінниця тоді здавалася мені по-хорошому простою, як така собі втомлена жіночка. Їй важко, вона вже не почувається красивою, їй вже нічого не хочеться, але коли ти приходиш до неї і плачеш, вона тебе завжди пожаліє, забувши про себе. І це відчуття рідного міста було в мене завжди. За останні десять років місто дуже змінилося: починаючи від інфраструктури та відновлення історичної спадщини – і до загального образу міста. На моїх очах витворилося його нове обличчя. 

 

"Орден мовчальниць": В орден мовчальниць рідко потрапляють із власної волі. Від жінок хочуть, аби вони були зручними. А найбільш зручні вони, коли мовчать. Щоразу, коли їх позбавлено вибору, вражено в правах, зневажено, скривджено, коли ними бавилися, годували чуже еґо, користалися. Зараз я взяла в житті, а відтак і в поезії одну дуже просту й водночас високу планку: відкриваюся всім досвідам, що приходять, та не лишаюся при цьому тихою, зручною й передбачуваною.

 

про біль: Я проти того, щоб відвертатися від болю й замовчувати його, і послідовно опоную диктатурі позитивного мислення над всяку ціну. Люди, які пережили горе і темряву, зазвичай здатні обдарувати інших найтоншим світлом.

 

 

c19c3aca65900a04fca470241ee874c8.jpg

 

 

***

Я боялася так, що твій голос розчиниться в пам’яті,

Так боялась його проковтнути, мов кісточку з вишні,

Що просила у січня, як чорна жебрачка на паперті,

Щоби голос цей в серці моєму він золотом вишив.

 

Щоб далека присутність у серці гніздилася сторожко,

Щоби я підбирала її по краплинці вустами,

Щоби струмом по шкірі – з тобою й далеким так хороше…

… Я боялася так, що твій голос розчиниться в пам’яті…

 

Я півсвіту стискаю в долоні, мов танучу сніжку,

Срібний вітер між нами бринить по зчужілих містах.

Я відчую, як вкотре, завжди невимовно і ніжно

Наді мною зійде тінь обличчя твого золота.

 

 

***

І ніяк не вирости настільки, щоби не відправляли

молоко і хліб додому принести, а для сусіда газету,

і хутенько назад, як і годиться меншому.

О, любове моя, любове.

Уявляєш себе усередині космічного корабля,

доки вдома кричать і сваряться – ну де ти, де ти,

ти на схилі – над містом, під небом – стоїш завмерши,

о, любове моя, любове.

Але батько твій – ніж, а брати твої – крихти хліба,

до металу прилиплі, без нього вже неможливі.

Ти інакший, дводільний – зернина, що з рук упала.

О, любове моя, любове.

Щоб відкрити квіткові легені, випинаєшся із землі,

довіряєш найпершій хитрезній квітневій зливі.

З половини тебе буде хліб, а з половини – метал.

О, любове моя, любове.

Наступає повінь, гуркочучи на перекатах.

Хтось тебе постриже, буде знічев’я торкати

цю твою запаморочливу анатомію:

і ремінний м’яз, і зачаєну в нім судому,

і трикутник сонний із сонним так само горбиком.

Пасма – лялечки туги, та з них не виросте горе,

їх зістригли, тепер їх просто собі зметуть.

Але батько твій – ніж, він шрамує отут і тут.

О, любове моя, о, любове, любове.

Ходить оливковий міжгалактичний човен

метеоритним полем тривоги. Годилося би заснути.

І ніяк не вирости.

Хіба що у глибину.

 

 

***

Дунай приходить і каже: віддай, віддай

і пасмо, і спазм, і руку із рукава,

ти не розумієш, я не просто вода,

ти вся проминеш, а я собі далі триватиму,

любов мою бинтувати не стане розлук,

і світло моє сипке, як бджолина перга,

віддай півімені, а пісню віддай цілу.

Бійся змій та любові, ходіння босою по снігах,

народу, що між берегами стелиться осокою,

ранків, коли на щоки випадає по сивій війці,

і чоловіка, який мені носитиме молоко

горобиної ночі.

Більше нічого не бійся.

Гляди: боривітер, що битву з вітром програв,

летить над тобою і ронить у руку перо.

Найглибша могила – спів, що не знає угаву.

Мої човни зголодніли, вділи їм своєї крові.

Ось теплі гріхи й хліби, співають мої веслярі,

і кошава, як між ребер залізний гак.

Ось мчить зі звісткою і спалахує на горі

шипшина – вершник із кров’ю на острогах.

 

 

***

Наші жалі великі. Наші міста малі.

Нашим жалям затісно. Вони, неначе пухлини,

Метастазують всюди. І до тремту колін

До лоскоту під лопаткою, хочеться безупинно

 

Втікати кудись, і їхати, і ширити звичний обшир,

В минуле своє дивитися, немов у трубу підзорну,

Але навпаки – на зменшення. Думати про хороше.

Життя подібне до графіки – по білому пише чорним.

 

Вірити чи зневіритись? Там, де загрузли корені,

Лишилось багато відповідей. До них далеко вертатись

А гори стоять нездолані. Далекі шляхи нескорені

З безсилля хочеться плакати чи кликати маму й тата.

 

Але цього не дозволено. І терпнуть серця і губи

Якщо ви шлях обирали, його не завернеш, бачте.

І наші жалі великі в новому обширі губляться:

Цей світ занадто глобальний, щоб наші сердечка бачити.

 

Неначе замок і ключик, який сюди не підходить –

Болюча неспіввідносність. Так сотні років, без ліку,

Бо ми завжди повертаємось, у ту ж увійшовши воду.

Наші міста – малі.

Наші жалі – великі.

 

 

***

Розбігаються кола по білій воді

Де не бачити дна нам даровано благо

Сніг спадає на вії – тихіше ходіть

І шибки замерзають – тож дихайте лагідно

 

Як ти рухався, милий! Самотній скрипаль

Міг із тебе читати розбризкані ноти

І кохала зима тебе – юна й сліпа,

Бо ти поглядом випік їй очі і дотиком

 

Ти торкався плеча – діафрагми немов

Ніби серце гортав із цікавості пальцем

Мандрувала по венах розхристана кров

І питалася хто це із полум’ям бавиться

 

Все завмерло тепер. На довічне Різдво

Перекинулось. На скам’яніння роденове

Прицвяховані мертво до фотоплівок

Ми не знаєм сюжету – навіщо і де ми

 

Як ти рухався, серце! Всі рухи світил

В чорнім череві неба – лише імітація

Твоїх жестів. І ось – знерухомлений ти

На світлині, де тільки дерева гойдаються.

 

І довкола – довіку примерзла трава

Й померанчеве сонце в незміннім зеніті…

Хай-но висмикну з пам’яті жести й слова

Як голки ялинові, що вп’ялись під нігті.

 

 

***

Любов болить

як нелікований роками

зуб мудрості

так

як безпритульному в провулку

болить його минуле

міського інтеліґента

Любов болить

як надірваний талончик

із трамваю

яким ти ніколи вже не поїдеш

як бік надкушеного яблука

що залишається на столі кімнати

куди вже ніхто не повертається

як сходи

якими спускаються лише вниз

Любов болить

як найменший уявлений доторк

на найтіснішій облізлій лавці

в найтемнішому парку міста

болить

як чебрецевий запах вмирання літа

як тендітні переламані хребетики

осіннього листя на брукові

Любов болить

прокидаюся поночі

навпомацки знаходжу нерівний пульс:

десь далеко

на іншому краю землі

тобі наснилося щось тривожне

Дихай спокійно:

любов мусить боліти

і лише за вікном

конвульсивно б’ється вербова гілка

зелена й рівна

як прощальна стрічка кардіограми.

 

 

Чи були ви знайомі з творчістю Катерини Калитко?

Приєднуйтесь до обговорення, і до нових зустрічей в Літературній вітальні!

Пт, 13/08/2021 - 11:07 #2

С большим интересом прочитала статью. Спасибо, что открываете для нас  (для меня так точно) новые имена наших талантливых соотечественников!

Пт, 13/08/2021 - 11:42 #3

Це Вам дякую, що цікавитесь та читаєте, що ця вода б'є в правильну землю! 

Пт, 13/08/2021 - 16:55 #4

Какие прекрасные глаза,какие точно сформулированные мысли-читаешь,словно узнавая близкого человека, тонкого, умного,наблюдательного...Спасибо ,Настя.

Пнд, 16/08/2021 - 18:35 #5

Светлана Анатольевна, всегда очень рада, когда гости Гостиной отзываются.