В самі свята я вже не виходила, а от діти ходили подивитись Зоряне небо. Дійсно неймовірні відчуття.
Ми інколи ходимо містом з Максимом Розенфельдом. Досі не можу звикнути. скільки всього я ще не знаю про місто, де народилась. Звичні назви та місця відкриваються зовсім по різному. 
Ви знали, наприклад, що Золочів - то Золочів з піді Львова? Бо колись навала йшла звідти і переселенці з тих міст осіли тут. Тепер от ми к ним... Історія переплітається і перегукується. Дуби, що пам'ятають ще татар, височать в нашому парку. Ліси, як і сторіччя тому, захищають місто, тепер вже від руснявих танків. 
І так, як і раніше, ми - незалежні !! Хай ïм там усiм грець. 
І от про думки. Те саме вогнище, стільки всього різного про нього зараз говорять. А, виявляється, то схил просто "поплив". Не тільки люди вже ледве витримують ті прильоти. Потрібна була реконструкція, а не тому що так захотілось зараз. Загалом чудовий оглядовий майданчик вийшов. І, кажуть, це ще тільки початок. :)

Дякую, Марино, за Ваші роздуми. 
Зараз, з початку вiйни, вже накопичилося навколо стільки обтяжливого й болючого, а ще й стільки бруду, невпевненості, полярних думок про те, що відбувається, безкiнечних марних прогнозiв і це котиться, як сніжний ком (це моє враження, можливо, ускладнене поганим здоров'ям). У такі моменти хочеться перестати слухати новини, переключитися на ті джерела енергії, яким віриш. Я думала, що не подолаю зараз цю тему, проте, як у казці, на пару днів звідкись згори мені подарували якусь легкість, натхнення. Ну і розуміння, що говорити про це треба тут і зараз, адже головний герой самої можливості існування  свят  -  це наші воїни. Це вони зашифровані в "Тотемі сили".

Ви, звичайно ж, маєте рацiю, хочеться вірити, що з наших думок, маленьких чи великих справ дiйсно виросте єдиний, не розрізнений  потік опору.
Тримаймося!