Прошу вибачення за довільне трактування умов конкурсу: вийшов лист не від мене до далекого адресату, а від нього - до нас усіх. Такий собі "заповіт предків" сучасним українцям. Хочу присвятити його нашим героям, на честь яких минулої ночі на Майдані влаштували "Ніч пам'яті"...

Я спив до дна життя земного чашу,

Літа віддавши на вівтар святий

Служіння Берегині й Неньці нашій –

Державі сонцеликій, золотій!

 

Я, руський князь, лежу в землі холодній,

В пустелі тьмяних привидів й примар,

Моє ество, приречене, скорботне,

Взяв у полон печальний смерті згар.

 

Спіраль життя проста, як небо, вічна:

В зневірі тоне віра осяйна,

В коловороті світу фантастичнім

Знов постає, безсмертная, вона.

 

Напружено, розгвинчено, сталево

Встає життя, мов істина сама.

Неначе два сталевом’язих леви,

Зійшлись в двобої світло і пітьма.

 

Наш день земний – як спалах блискавиці –

Сяйне – й за мить у безвісті згорить.

Та мине вмерли! – Лиш неначе птиці,

В далекий вирій відлетіли снить...

 

Таж хтось, хто нині кроком землю будить,

Наш голос чує крізь завісу літ,

Священна віра сяє в мужніх грудях,

Пекучий біль у серце струменить!

 

За Батьківщину, гордий і величний,

Здіймає меч високих поривань

До світла, правди, ідеалів вічних

Крізь тлінний попіл туги і страждань.

 

Хтось піднімає келих, повний трунку

Жадоби щастя й вільного життя...

А ми спимо в глухім оцім притулку

Без болю, без жалю і каяття.

 

Над мареннями нашими і снами,

Із наших ран, і крові, і ганьби

В нові світи ми проростем синами,

Змужнілими стократ для боротьби!

 

Нехай пульсує в венах честь лицарська,

Клекоче, струменем у скронях б’є,

Як у літописах – і княжих, і козацьких,

Могутній братній дух нехай кує!

 

Безсмертя келих понесіть у безвість,
Де стугонять розпечені мечі,

Тріщать шоломи, ниють шабель леза,

Криваві зорі сходять уночі...

 

Окрилено, шалено, стоголосо,

Б’ючи крильми, летіть в самотній скит,

Де, наче нерв оголений, філософ

Горить-болить за наш стражденний світ...

 

Я, руський князь, заповідаю: сила –

У честі, що найвища із чеснот.

Допоки гідність нас не полишила,

Клянуся: не загине наш народ!