Всем добрый день! Идея моей работы появилась практически сразу же- под впечатлением недавно просмотренного доброго и глубокого фильма «Семейный дом».Если честно, то писалось на одном дыхании.

                                         МАЙЖЕ КАЗКА

…Осінні пахощі  п"янкі  в туманнім морі неба тануть,

 І  вітру подихи легкі на волю листя відпускають.

Немов маленькі попірці з прожилками живих артерій

Летять жовтенькі острівці,мандруючи лиш мить у небі.

Летять-а мрія в них одна.Розстріляні у серце вітром,

Жадають випити до дна життя,свободу,сонце,світло.

Лише хвилина-і потік їх понесе все далі й далі,

І сумно ляжуть біля ніг осінні острівці печалі..

 

…На цю осінню круговерть дивилась через скло дитина

Мала самотня сиротина,п"ять рочків виповнилось ледь.

Одне бажання кожен рік йому не важко промовляти:

«Почути,як сміється тато і пахне як смачний пиріг.

Тепло відчути рідних рук і ніжні мамині обійми,

І зможе він,такий невинний,   здолати  тисячі розлук.»

Життя ж  крокує день за днем,і  він  пустує і сміється,

А серце  у надії б"ється,хоча  обпечене вогнем.

В душі-бринить надіі звук,в руці ж – найбільший скарб у нього,

 З металу ржавого,старого - колиска, а у ній МАЛЮК.

Коли настане день і час і висохне сльоза остання-

Протягне на долонці  МАМІ  дарунок він  ,що так плекав…

 

…А в міста іншому кінці ,в квартирі затишній і чистій

Людина з кавою в руці також дивилася на листя.

Чомусь задумливо вона вдивлялась в світ живий,яскравий,

Та сірими всі фарби стали крізь скло самотнього вікна.

Неначе в неї все гаразд: сім"я,улюблена робота,

Та нерозтрачена турбота стискає й душить,наче кат…

Ще вчора  все було не так. В передчутті нової ролі

Ти посміхалась мимоволі,гойдаючи маля в думках.

Маленьке диво у тобі - тендітне,ніжне й досконале,

Що день за днем собі зростало - тепер лиш Янгол уві сні.

І ріже серце на шматки цей біль-мов ніж із лезом гострим,

Перед очима-біла постать і лід завмерлоі руки.

Хотілось з неба на асфальт,на тіло сіре і холодне,

Де липким світлом неприродним вмиває тишу сонця брат.

Обійми божевільних рук застудженим вітрам назустріч

Підняти. Як нектар пекучий,смоктати воду із калюж.

Лежати в темнім полусні,заплутаній у павутиння,

І щоб лиш холод йшов по спині від сліз дощу в нічній пітьмі.

Спинити водоспад років,розбити мозок об каміння,

В повітря виплеснути дивні ,холодні,як асфальт,думки…

 

..Аж раптом..очі підвела  до  телевізора екрану

І наче впала сіль на рану,а серце стисло від тепла.

На неї прямо крізь екран дивилось неба два великих-

Не випадкових,не безликих,блакитний рідний океан.

І в цих очах спинився світ …Тривога,туга і образа –

Це все забулося одразу ,а за плечима-крил політ!

Почула лиш уривки фраз: «Дитина…Сирота…Без  мами…»

Адресу швидко записала  й зібрала речі водночас…

 

…Вони зустрілись навесні  - доросла жінка і дитина,

І серце щимить щохвилини, й дрижить долонька у руці.

І їй багато треба так у світі сину показати,

 Допомогти йому пізнати життя й відчути щастя смак:

Веселі лагідні дощі,птахи чарівні,теплі ранки,

Цілунок мами на світанку й промінчик сонця на щоці.

Торбиночку сріблястих зір,таких малих і мерехтливих,

Що з колисковою прилинуть і збережуть щасливі сни,.

І з плюшками солодкий чай,і зоопарк ,і погляд  щирий

І їжака клубочок сірий, і квітів на полях розмай.

А взимку  білий-білий сніг ,і з татом гомінкі розваги-

  І щоб награтись до виснаги, що й ворухнутися б не зміг.

А влітку –ягоди смачні,червоні запашні суниці,

Життя вирує і  іскриться,   і разом  ми –рука в руці .

 

…Отак замріялась вона і усміхалась без причини.

На шиї-подарунок СИНА,а у душі бринить весна…

Вже досить бігти  по світах, бо щастя іншого не треба:

Два волошково-синіх неба і  слово «МАМА» на вустах..