Нехай  підождуть  невідкладні  справи.
Я  надивлюсь  на  сонце  і  на  трави.
Наговорюся  з  добрими  людьми.
Не  час  минає,  а  минаєм  ми.

А  ми  минаєм...  ми  минаєм...  так-то...
А  час  -  це  тільки  відбивання  такту.
Тік-так,  тік-так...  і  в  цьому  вся  трагічність.
Час  -  не  хвилини,  час  -  віки  і  вічність.
А  день  і  ніч  і  звечора  до  рання  –  
це  тільки  віхи  цього  проминання.

Це  тільки  мить,  уривочок,  фрагмент.
Остання  нота  ще  бринить  в  повітрі,  -  
Дивися:  Час,  великий  диригент,
Перегортає  ноти  на  пюпітрі.

Ліна Костенко

Мені дуже подобаються медальйони, приваблює ідея сховати всередину щось миле і сентиментальне.
Тільки поки що жодного медальйончика в мене немає, бо всі версії , що існують "не мої".
В Орінго найбільше люблю величезний асортимент прикрас на тему природи, а от медальйончики з каталогу більш класичні по стилю. Мені ж хочеться чогось такого сентиментального і ніжного, такого як засушена квітка незабудка між сторінками потертого збірника віршів. Щоб взяти до рук і зануритись у вихор спогадів та мрій.
Сьогодні читала поезію пані Ліни, розглядала своє нове пташине колечко й придумалося яким би був мій ідеальний медальйон.

Поверхня гладка, дерево злегка рельєфне, можливо  із текстурою "кори", решта малюнків втиснуті всередину, вставка - овал 4*6 - "тіло" ноти, мені уявляється тут ніжний персиковий топаз, для повної гармонії романтики. 

 Підвіс двосторонній, на звороті "гербарний" відбиток квітки і перші два рядки віршу, якщо так технічно можливо, або просто візерунок, що імітує друкований текст.

Розміри медальйончика, як у Індійського Океану в каталозі, вушко лаконічне гладке.​​​​​

Прошу пробачення за якість малюнків, на жаль краще не вмію(