Привіт, жителі казкової країни Орінго. В замку з квітучими трояндами та високими башнями живуть чарівники, вони дарують нам дитинство, наші сподівання на дива, віру у мрії та їх здійснення. Орінго, ви так надихаєте, робите нас кращими, добрішими, щирішими, даєте можливість побути самими собою, без вічної рутини і шумного галасу, без вічних клопотів і роботи, яку не переробити. Хай навіть і в цій вічній рутині ми живемо, але з вами вона розбавляється чудернацькими фарбами, новими можливостями і старими мріями. Спасибі, що ви просто є!

Моє дитинство - це, мабуть, кращі мої спогади, час, коли світ крутився навколо мене, а не навпаки, коли дід Мороз особисто приносив щороку подарунки, а мрією був бал як у Попелюшки, в такій же сукні, туфлях, з таким же принцом і... в таких же красивих прикрасах. Час пройшов, а мрії все чекають свого часу, вони прагнуть стати радістю, дарувати щастя і красу. Вони живуть, чекають свого найпрекраснішого дня, а потім зникнуть, потім вони вже не будуть мрією, з'являться нові, красиві, бажані. Це так прекрасно і, водночас, сумно розуміти це. Але важливо розуміти те, що наші мрії можуть жити вічно, адже колись вони можуть стати чиєюсь мрією, можуть навіть жити не лише в нашій уяві, а й на сторінках паперу.
Тепер про ескізник: якось мені складно перекласти для себе на українську "Замечтательный эскизник", то ж він для мене так і є "замечтательный", такий де мрії танцюють на папері свої неповторні лінії, де поза всякими законами креслення чи правилами художніх ескізів виринають малюнки, що ніколи не стануть для когось правильними чи правильно намальованими, вони собі живуть там своїм життям, і не важливо за скільки часу я їх намалювала - за 10 хвилин чи декілька днів, адже результат був би один і той самий, той який я собі придумала, той який отримала і я для себе задоволена) 
У моєму "Замечтательному эскизнику" живуть мрії-спогади, мрії-ностальгія за дитинством, безтурботністю, дивами у простих речах. Живучи у селі я часто любила ходити до одного будинку (там жили так звані "дачники" з міста, вони були не схожі на нас, вони одягалися не так як ми і взагалі жили не так як ми). В їхньому саду росло незвичне для мене дерево з жовтими плодами та довгуватим листячком, то взагалі було якесь дерево-кущ, причому ці грона плодів висіли на ньому ще й зимою, в заморозки. Для мене це було якесь "заморське" дерево типу тих на яких ростуть мандарини чи апельсини. Одного разу хлопці з села (зрозуміло як, поки хазяїнів не було вдома) нарвали тих плодів, вони були такі незвичні на смак, ніби і солодкуваті, але кислі та трохи гіркі. Так я познайомилася з обліпихою, чомусь вона мені так запам'яталася, що наринули спогади і я намалювала підвіс та сережки "Обліпиха". Ще один мій малюнок-ескіз родом з дитинства - це кленові листочки-сережки та підвіс-курносик. Ми так дітьми любили осінню дивитися як ці курносики літають і падають в купи різнокольорового листя під кленами біля школи і в лісі! Дива живуть у простих речах. Просто хочу поділитися з вами частинкою моїх спогадів, вони для мене багато означають, вони мої мрії, які допомагають поринути назад у той безтурботний і наївний час.

А ще у моєму "Замечтательному эскизнику" живуть розмальовки, правда більшість я вже розмалювала, бо це класно! класно заспокоює і якось відпочиваєш з ними від сірих буднів. Одну ще лишила на десерт) Розмальовувала їх вночі, після півночі, тоді здається час зовсім йде за іншими правилами, зовсім інші думки, які можна спокійно обдумати у кольоровій атмосфері.

Бажаю всім теплих наступаючих осінніх вечорів, барвистих букетів з листочків і море любові цієї осені!