"Якби у мене були вільні 53 хвилини, я би просто пішов до джерела" - подумав Маленький принц.
 

Коли я була малою, ми з батьками часто ходили "до джерела". Тоді це була металева трубка із столовою мінеральною водою, що стирчала із землі на узліссі, біля старої кладки.
Навесні там дуже довго не розтавав сніг і наші прогулянки називалися " в гості до зими", влітку ми там часто смажили шашлики, восени збирали пожовтілі кленові листочки, а взимку каталися на санчатах. А ще на Водохреща саме там збирається усе місто на посвяту води.
Насправді нічого особливого, просто околиця міста, джерело, річка і вітерець, що перешіптується із пташками на верхівках дерев. От лише втома там зникає, наче і несправжня була, і сум минає і образи вивітрюються.
Зараз джерело обладнали охайною криничкою, поряд з'явився музей мініатюри, на місці посвяти води спорудили новеньку капличку. Моє улюблене місце стало людним і трохи метушливим. Для прогулянок з дітьми - чудовий маршрут, лише мені для того, щоб відновити енергетичний баланс потрібно трішечки тиші. Так що моїм "місцем сили" стала старенька дерев'яна кладка поряд із джерелом. Просто злишаю малих гратися із батьком чи гуляти між міні-спорудами музею,  а сама вдивляюся у хвилясті пороги гірської річки, а через кілька хвилин стаю знову активною і енергійною. Ото й усе.  Часом для гармонії потрібно зовсім небагато - трішки спогадів, краплину спокою, кілька хвилин наодинці і тонке сплетіння ароматів та звуків природи... На одному березі бігають малюки, на іншому хтось смажить шашлики. А на самій кладці мій "дзен", ось таке відчуття "нехай весь світ почекає". Сама не знаю чому мені там так спокійно і тихо, просто якось так)))