Колись давно у дитинстві я мріяла зловити рибу.
Давно, це так десь у 4-6 рочків))
У ті роки батьки відправляли в село до бабусі у кожний вільний день, бабуся працювала, тож постійно наглядати за онучкою можливості не було, та і шо станеться з дитиною в селі? :)), до цього ставилися спокійно.
Для мене то були щасливі дні - можна було зранку дременути на річку без контролю і повернутися перед бабусиним приходом.

Я мріяла зловити рибу. Старші діти робили це голіруч, а у мене не виходило. Вперто день за днем йшла на річку, колобродила її ногами, будувала з мулу загорожі, пробувала робити "сітку" з власних труханів... і поверталася ні з чим і ледь не плачучи, бо місцеві діти завжди йшли з уловом.
Від цих невдач мені було сумно, вирувала образа на Всесвіт і водночас було злосно на себе за недолугість. Все це чудово поєднувалось тоді))

Одного дня я виявилася на річці сама. Був погідний теплий день і...тиша, яка буває за відсутності людей. Ця тиша подіяла якось магічно, не хотілося поспішати і... я забула за рибу і почала гратися - будувати з мулу загорожку, підводні будиночки, двір, сарай, розповідала собі якусь вигадану казку і говорила устами уявних персонажів. Вочевидь це змусило мене сидіти майже нерухомо у воді і раптом - повз мене проплила гостра спинка карася! Затамувавши подих я дивилась як рибина заплила у мій дворик і заходилася ним плавати...
Я зловила її руками, трохи незграбно, але вже як вийшло.
Була така щаслива!!! мчала з рибиною через село не розбираючи дороги щоб показати бабусі, що я змогла, що нарешті, мрія здійснилася і до мене припливла моя МОЯ!!! риба. Це було так важливо! Так казково, таке піднесення, наче Всесвіт танцював навколо!
Згодом, з роками, я зрозуміла що не я вполювала рибу, що то вона припливла відчувши шалену мрію і потребу у здійсненні, у диві - у відповіді на поклик.

Це все до чого - Орінго для мене, як та риба з дитинства, що припливла на нечутний поклик дитини для здійснення її мрії, для живлення непереборної віри у диво.
Моє знайомство з фірмою теж було покликом: я покликала, і саме орінгівська прикраса відгукнулася, бо вона була неначе створена для тієї цілі, думок і сенсів, які я хотіла в неї покласти.
Це було дивовижно, неймовірно і казково у ту мить! Я абсолютно впевнена, що був створений потужний оберег, який, сподіваюсь, захистить свою власницю від лиха, приведе її до світла темної ночі, прикликатиме найкращих людей і прокладатиме найліпші стежки, якими б вони не були у неї...
Те відчуття магії довго не полишало мене.

А потім стався поклик навпаки: мене покликала прикраса, що самостійно визначила кому вона має бути подарована, які емоції, почуття і побажання повинні її супроводжувати... О! Це вийшла цікавезна історія! Побажання, перелив думок, надій, любові, прокладання найкращого шляху... все це ледве вклалося у 48-сторінковий блокнот А5 рукописного тексту))
І знову була - магія. Вона крутила колами, розширялася і звужувалася, ретельно вивіряла кожне слово, фразу, думку, змушувала перечитувати і конкретизувати, нічого не залишати недоговореним, недодуманим... доточувала саму прикрасу. Піднімала як вітер і охолоджувала як хвиля води.
Незбагненний перетин стількох шляхів у одній точці...

І ще, все це утвердило в моїй сім'ї традицію: з тієї першої прикраси-подарунка, дотепер і, гадаю, надовго у майбутньому, подарунки мною передаються лише з написаними побажаннями, часткою історії подарунка і того як він трапився на шляху, чому саме він, чому саме такий і у цей час...
А ще, прийшло розуміння того, як невистачає близьким людям таких простих і щирих слів, видрукованих або написаних на папері. Такої пам'ятки, до якої можна вертати щоб черпати любов, сили, ясноту зору...мати перепочинок і знаходити натхнення... до чого можна доторкнутися і повернутися завжди. Звертаючись писаними словами до людини, намагаюсь закріпити те найкраще, що можу кристалізувати у певний момент зі свого бачення її, Людини. Нам інколи важливо згадувати що ми - хороші люди, посеред цинізму і матеріалізації стосунків.

Тож, чому Орінго?
Тому що для мене це риба, що магічним чином пливе на поклик.
Це поклик, на який відгукуються чуття, що змушує замислитись...
Це тригери, що дозволяють розбити стіни і влаштувати власний, контрольований наскільки можливо, хаос.
Це хвиля, що допомогає хаос впорядкувати або перенаправити...чи відпустити...
Це те, що постійне і змінне водночас... як життя.

Ось якось так.
Лише зараз склалися слова і я почуваюся чудово, що можу це висловити!!

З Днем Народження любі Орінго!
Нехай усі хвилі будуть лагідні до вас і нехай погожих днин буде не менше половини за всі інші!