Щороку багато-багато мрій злітаються до бірюзової країни щоби в її магічній атмосфері трапилося диво.
Тільки там, мрія однієї людини, відзеркалена сотнями поглядів, зігріта сотнями сердець набуває чіткіших обрисів, там вона стає рідною для багатьох людей і тоді, вона матеріалізується руками вмілих чарівників, отримує своє втілення в осяйному металі... і тоді ця МРІЯ збувається.
Цей текст можна би було розбавити десятком картинок і вийшла би вичерпна характеристика конкурсу із назвою "Срібна мрія". І навіть кількість "чарівно-магічних" епітетів після дотику до прикрас-переможців зовсім не видаватиметься надмірністю.

​​​​​​Але дива найбільше вражають, коли трапляються несподівано. Тож моя презентація вийде трохи довшою і, сподіваюся, що все-одно цікавою. Просто торік я до безтями закохалася у дві МРІЇ.
Одна із них майже відразу стала моєю:


​​​​​​А інша не збулася. І таке буває, часом.
Але, коли емоції справжні, то вони залишаються в пам'яті надовго.
Тож моє запитання було зовсім не випадковим:

А відповідь видалася недостатньою: логічні, правильні слова здаються холодними, там де серце чекає захопливої історії. Відповіддю для мене став новий пункт правил, з можливістю доопрацювання минулорічного екскізу. Але найголовніше було іще попереду.

Наприкінці березня почався карантин, але наша установа усе іще працювала. Усе навкруги замело снігом.

Ніяк не покидало відчуття отакої раптово усвідомленої беззахисності, було холодно і лячно.
Я заповнювала стоси документації і уявляла, собі, теплу гладеньку гальку. Підсвідоме бажання спокою і затишку проявилося саме у такій формі. 


Але до початку конкурсу ідея була "забракована" через відчуття дежа-вю. Складати камінці один на одний - таке вже було і я навіть пам'ятаю у чиїй конкурсній роботі.
Тож у моєму екскізі з'явилися море, сонце і знак безкінечності, щоб прикраса розповідала вже зовсім іншу історію. Тільки їй не судилося збутися. Можливо тому, що то було відлуння однієї впертої МРІЇ, яка мусила стати дійсністю, тому повторювалася знову і знову.


І мені здається, що саме в 2020-му ця ідея найбільш потрібна. Зараз, ми раптом відчули, наскільки крихким є усе що ми любимо. І саме в цій тендітності найбільша цінність й краса. А в ній же іще глибинний сенс і невідворотність. Все що ми будуємо може бути зруйнованим за мить, саме тому ми обов'язково будемо будувати (так сказала Мати Тереза, якщо не помиляюся). А ще в остаточному варіанті екскізу є овальний кабошончик. Такий, як я в сережках малювала. Тож цей підвіс мені просто вкрай необхідний... і каблучка...і лаконічний варіант каблучки із камінцями...і таблетки від жадібності)))

Думаю, що орінгівці зрозуміють) Дякую за увагу! Нехай мрії збуваються!

P.S. А сережок до цього гарнітуру не планується?

А то я уже знаю спосіб, як додати до них "сонечко".