Колись я стану спогадом далеким
Про ті часи, де все було моїм...
Тоді душа, як втомлений лелека,
Змахне крилом - і сяде на горі...
Безмежний світе, я як та комашка,
Повзу увись, долаючи себе,
Побудь моїм, хоч, може, то і важко,
Хоча б ще день, і день, і день, і день...
Я ще до мрії мрію дотягнутись
І хочу щастям в дітях прорости,
І просто хочу ще отут набутись,
Щоб післязавтра знов сюди прийти...
Спасибі за щем і ностальгію... За спогади... за мрії... за можливість ще раз зазирнути собі у душу...