Лазурит - небесний камінь, відомий з глибокої давнини. Коріння його в арабському слові azul, що перекладається як «небо» або «блакить».

Сто краєвидів за коротку мить
У запалі
Намалювали хмари.
Мацуо Басьо



При погляді на обраний камінець лазуриту перед очима постала безкрайня небесна блакить, по котрій мчать пухнасті вершники, а ковзнувши поглядом вниз - розливається навесні стрімка ріка, звільнившись від льодяного полону.











Тож зовсім не дивно, що камінець покликав до себе срібний пейзаж цуби Мокко. Є щось невимовно поетичне у мрійливості оленя, що вглядається у небо.

У той же день, що й Будда,
Народилось
На божий світ маленьке оленя!
Мацуо Басьо

У статті, що була присвячена цубі зазначено:
"Зображення оленя на комплекті "Мокко" - своєрідне звернення до японських богів. Десь там, за хмарами, білий олень доторкається до небесної краси та гармонії, а потім скаче й несе їх униз, у хаотичний та непередбачуваний земний світ... "
Здавалося б, ось вона логічна точка перетину лазуриту та Мокко.

Та ось полуденне сонячне проміння торкається поверхні лазуриту, від чого він немовби стає ще яскравішим, а поміж срібних візерунків, визирають ніби маленькі білі постаті...



Десь на обрії підсвідомості вимальовується образ таємничого лісу з фільму "Принцеса Мононоке", створеного Хаяо Міядзякі, що населений дивовижними створіннями та духами, немовби складеними з білих камінців, - кодама.
Це маленькі спостерігачі, що живуть в деревах, і, по суті, вони і є деревом. За своєю природою кодама чимось нагадують нашого лісовика і водяться ще і в гірських долинах, там вони зв’язуються з луною, яка далеко розноситься в горах.





Візерунок каменю у єднанні зі срібним оленем на цубі відсилає ще до однієї постаті з цього фільму - Духу лісу. Дивовижна істота з рисами оленя та людським обличчям, іпостась бога життя.








В основі цього образу кілька міфологічних істот.
По-перше, це цилінь (кит.), або кірін (яп.), — чудова химерна тварина, що втілює світ і процвітання. По-друге, це байцзе (хакутаку) – бик з людським обличчям та очима на боках, захисник мандрівників.
Опівночі ж олень перетворюється на напівпрозорого Духа-мандрівника, що виринає з дерева-життя та обходить свої володіння. Вранці він повертається до подоби оленя з надзвичайно густими розгалуженими рогами.





При кожному його кроці виростають і гинуть квіти та трава.
«Дух лісу дає життя і забирає життя.
Життя і смерть належать тільки йому». –
Богиня-вовчиця Моро







Вкотре, дивуюся як віднаходяться невидимі зв'язки, що створюють нову срібну історію, де неочікувано поєдналися лазурит, цуба Мокко та Дух таємничого лісу Хаяо Міядзякі.













Дуже раджу подивитися фільм, адже він хоч і створений для дітей, та все ж з прицілом на дорослу авдиторію, а порушена проблема гармонійного співіснування людини та природи полишається актуальною й сьогодні.
Художня майстерність режисера та аніматора Хаяо Міядзякі вражає, бо кожен кадр промальований від руки, а створений ним світ природи примушує затамувати подих від милування.
Як каже сам митець:
“Навколишньому герою природі ми приділяємо увагу не менше, ніж персонажам... Тому що ми вважаємо, що світ прекрасний. Людські стосунки – це не єдине, що цікаво. Ми в студії, вважаємо, що погода, час, промені світла, рослини, вода і вітер - все, що створює пейзаж - прекрасні."











PS: дякую усім, хто поринув у дещо заплутану срібну історію, а майстрам Орінго - за цю чудову можливість