В осені закінчувалося листя. Листопад був рішучим, як ніколи — він вправно відривав поодинокі вцілілі листочки, що з останніх сил своїми тоненькими лапками ще трималися за мокрі гілки. Я брела сумним і холодним парком і думала, що скоро мине ще один календарний рік, замкнеться ще одне коло, хоч (як завжди хочеться на початку року) це мав би бути виток спіралі, й не куди-небудь, а вгору. Мабуть, не цього року. Може, не в цій країні... Певне, не зі мною. Так, часами я дуже не люблю мокру, сумну і глибоку осінь - стаю тоді такою ж похмурою і непривітною, як вона! І раптом:
- Мира, я там тебе посылочку отправила, но не на твое отделение, оно не принимает с обрешеткой! Лучше забирать машиной, надеюсь, я выбрала отделение не слишком далеко от вашего дома?!
- Іра, що ти знову придумала?!! Яка посилка, ти ж тільки недавно зробила мені сюрприз із посилкою!
- То была не посылка, а посылочка. Это вторая часть балета))) Надеюсь, тебе понравиться...
На екрані телефону з*явився напис: “Розмову завершено”. Ох вже й ця Іра — ніколи не знаєш, що від неї чекати і завжди дивуєшся, наскільки цікавими, влучними і доречними бувають її сюрпризи, поради, слова. Так, ніби ми все дитинство гралися в одній пісочниці, знаємо одна про одну тисячі секретів і вміємо відчувати одна одну на відстані. А от і ні — наше знайомство було абсолютно випадковим і навіть опосередкованим, бо якби не любов до срібла (яка, до речі, виникла в мене спонтанно і незрозуміло, бо ще недавно срібло на мені набувало вигляду, ніби покрите модним нині чорним родієм, тож я надавала перевагу золоту), ми так ніколи б і не дізналися про існування одна одної. І поєднало нас не якесь абстрактне срібло, а те, що творять майстри Ювелірного дому “Орінго”, бо саме тут, на сайті, я звернула увагу на цікаві фотозвіти форумчанки із ніком Pusсhaі. А два роки тому до мене в соцмережі попросилася в друзі незнайома мені дама, яка написала: “Приятно найти здесь любителей Оринго. Будем дружить!”
І от за два роки Іра зуміла створити в моєму житті стільки приємних миттєвостей, скільки не вдавалося людям, що були значно ближче до мене і здавалися значно ближчими мені! Вона неймовірна — енергійна, весела, абсолютно адекватна в оцінках, щедра на подарунки, поради, позитив!
В очікуванні посилки, передчуттях і фантазіях (хоча у випадку з Ірою моя фантазія завжди безсила))) минули два останні осінні дні листопаду. Грудень розпочався з неймовірних емоцій! Заінтригований чоловік відвіз мене на поштове відділення, де чемні хлопці завантажили в наш автомобіль велику, оббиту деревяною решіткою, посилку. Звичайно ж, ми не змогли відкрити її в машині — боялися пошкодити. Тож передчуття свята затягнулося до вечора. А вже увечері я вчергове дивувалася, як Іра через відстань і мільйони перешкод зуміла розкодувати мою осінню тугу: в посилці були неймовірні, зроблені Ірою та її чудовою компанією... листочки!!! Так, саме листочки, які в природі, падаючи, своїм печальним останнім польотом навівали на мене осінній сплін. А тут - красиві і стильні, з найменшими рисочками і прожилками, надзвичайно символічні для мене (і зроблені спеціально для мене), бо з кожною рослинкою (окрім хрону, поки що - з ним лише спільне фото))) в мене пов*язана особлива історія. Вони дуже гармонійно вписалися в наш інтер*єр і міцно прижилися на стіні. Дивно, бо ми з Ірою ще не зустрілися в реалі, але вона теж вгадала чорно-білу гаму, завдяки якій я без них вже й не уявляю наш коридор! Не обійшлося й без срібного сюрпизу, схованого поміж листочків...

І, як виявилося, це була ВСЬОГО друга частина балету... Бо в третій частині Дід Мороз, відправлений Ірою із Харкова на гарно запряжених і добре нагодованих оленях, привіз мені ще один неймовірний сюрприз, про який я вам теж колись розповім.
А сьогодні хочу подякувати неймовірній Ірині Пушай, яка вміє, так само як і “Орінго”, допомогти таким дорослим дівчаткам, як я, повірити в казку.

P.S. Якби не обіцянка щодо однієї не моєї таємниці, розкривати яку я не маю права, розповіла би ще, яке в Іри щире та добре серце, надійне і міцне плече й широка та м*яка жилетка — зовсім недавно були часи, коли я частенько спиралась на це плече, аби пожалітися й поплакати, бо Іра з точністю годинника виходила на зв”язок саме тоді, коли в мене опускалися руки в дуже важливій боротьбі. Вона була неймовірним джерелом живлення, після якого я з новими силами йшла вперед і в свою чергу ставала підтримкою людині, яка цього дуже потребувала! Ірочко, бережи себе, бо ти як орінго-ексклюзив — унікальна, неповторна й безцінна!!!

PP.S. Шкода, що за умовами конкурсу не можу одночасно розповісти і про надзвичайного енерджайзера, талановиту, емоційну, неординарну Танюшку, і про глибоку душевно й інтелектуально, літературно витончену Женю, і про художньо довершену, завжди цікаву і різнопланову Вікторію, й про далеку й водночас близьку Аню з туманної Англії, й про Тетяну Жанівну, яка незрозумілим чином кудись зникла із моїх ФБ-друзів, але й надалі є моїм гуру срібла, й про нову ФБ-подругу, витончену в усіх розуміннях мідноволосу Аню, й про багатьох інших дівчат, які щедро діляться тут і в соцмережах своїм світлом, теплом і позитивом! Спасибі за те, що ви з*явилися в моєму житті і залишаєтеся там яскравими срібними промінцями довкола !