Де колишуться віти закоханих мрій…
Як тебе не любити, Києве мій!
Вітаю всіх, любі орінгівці!
Я завжди цінувала та поважала книги, паперові, справжні. Адже кожна книга має душу, характер, свою історію, і не лише ту, що надрукована на її сторінках. Тихий шелест аркушів, їх структура, кожна плямочка, особливий, унікальний аромат – як жити без усіх цих безцінних явищ, як не гортати сторінки, не розглядати їх?.. Хіба таке можливо? Для мене – ні. Може, це через те, що я виросла на величезній домашній бібліотеці, що її всіма правдами й неправдами збирало не одне покоління моєї сім’ї. Звісно, поки була мала, я більше любила книги з картинками, але з роками закохувалась у всіх мешканців нашої бібліотеки, а їх там декілька тисяч: і класика в суворих обкладинках, і фантастика, і наукова література – величезні томи енциклопедій, словники чи не усіх мов, дитячі книги казок, книги з історії, кулінарії, та моя улюблена поличка – особливі книги. Одну із них я хочу вам сьогодні представити.
Путівник по Києву 1902 року – наша сімейна реліквія, вже 117 років вона зберігається в наших книжкових шафах, передається з рук у руки, розповідає прийдешнім поколінням історію рідного міста й собі вбирає нашу родинну історію – дотики до сторінок, закладки, помітки… Як ви вже, мабуть, здогадалися, в моєму роду корінні мешканці Києва. Моя мама – науковець-історик, вона вивчала наше коріння, та за сімейними архівами й крихтами інформації з державних архівів встановила, що наш рід вже майже три століття живе в Києві. Саме тому я підібрала у компаньйони до Путівника по Києву перстень «Шервуд» з темний зеленим лабрадором. Переплетіння його срібних гілок нагадають мені родинне дерево, асоціюються з коренями, і я зараз не лише про рослини, а й про людей. Масивна монументальність перстня, його аура старовини та таємничості на мою думку вдало гармоніюють із темою історії, а відтінок і відблиски каменю одночасно здаються подібними до листя київських каштанів та вод Дніпра.
Путівник – це справжній скарб! Ви тільки-но погляньте, яка дивовижна об’ява про продаж ювелірних виробів! Так, більше ста років тому люди не мали такої розкоші, як наш улюблений сайт Орінго!
А тут інформація про транспорт, та ще й який! Таксі на конях – це вам не Uber! Хоча вже був і трамвай.
Обожнюю костьол! А виявляється, в 1902 році він лише будувався. До речі, є у мене такий вид відпочинку – гуляти рідним містом разом з цим давнім путівником та порівнювати, як все змінилося. Немає гідних слів, щоб описати, як це – торкатися історії, дивитися на старі фото, порівнюючи їх з теперішнім Києвом. Це справжня подорож у часі! І Путівник, я певна, також щасливий іноді вибратися зі мною на свіже повітря.
Надзвичайно цікаво, незвично та трохи кумедно читати в Путівнику по Києву про добре відомі, активно заселені й розвинуті тепер місцини, які трохи більше століття тому навіть не належали до міста.
І все ж, так люблю я вивчати стародавні рекламні публікації, чи не більш за фото самого старого Києва! Не віриться, що таке було, і було поряд, тут… В часи величезних торгівельних центрів невеличкі родинні лавки та магазинчики видаються чимось чарівним, наче з паралельного світу!
На завершення про те, що ми так любимо – солоденьке!
А вам би хотілося прогулятися вуличками свого рідного міста чи села сто років тому? Мені – дуже-дуже хотілося би! Подихати свіжим повітрям, побалакати з людьми того часу, відчути атмосферу… а може, й зустріти своїх предків?
На жаль, подорожувати в часі людство поки не навчилося. Однак я певна, у кожного з нас є річ, чи певне місце, завдяки яким ми можемо хоча в думках відправитись в минуле. Для мене це – наш сімейний Путівник по Києву.
Я обов’язково передам Путівник своїм дітям разом із сімейними архівами, передам всю нашу домашню бібліотеку, яку щороку поповнюю сучасними гарними книгами. Передам їм любов і шану до книг, до історії, до родинних цінностей. І звісно ж, також передам величезну скарбничку з прикрасами від Орінго!
Дуже круто, що ви маєте таку реліквію і що знаєте своє коріння. Раніше я думала, що теж знаю своє, але останніми роками зрозуміла, що нічого не можу передати дітям, ніякої цінної інформації, лише до своїх прадідів, а далі все..
Це може бути банально, однак я вірю, що без минулого немає майбутнього. В моїй родині, у минулих поколінь, було стільки історій, веселих і сумних, стільки подій, що можна назнімати декілька десятків серіалів) але суть необхідності знати і пам’ятати ці історії в тому, що це - неоціненний досвід, це правда життя про те, до чого призводить той чи інший вибір, та чи інша дія тощо... І саме розуміння того, що це вплинуло на твоїх родичів, а часом і на тебе навіть крізь роки, дуже добре «вправляє мізки». Так само і про шану до рідних, навіть про тих, що вже в іншому, кращому світі - не можна їх забувати, не можна не передати своїм дітям світлі спогади про їхніх прапрапра...! Я трохи захопилася, певно)
Яка унікальна книга і цікава історія, яку Ви нам розповіли! Нещодавно у видавництві Скай Хорс замовила сучасну книгу "Стиль жизни, нравы и вкусы старого Киева" Анатолия Макарова, яка ще в стадії захоплюючого читання . Там вийшла ціла серія тематичних книг про життя Києва в минулих роках. Цікаво, можливо при написанні цих сучасних книжок автори використовували матеріали і Вашої книги?
.
Обов`язково познайомлюся з цією книгою та іншими із серії!
Одна старовинна книга з родинного архіву