Всім привіт!
Мене звати Наталя і я інтроверт. В мене широкі межі особистої зони комфорту і впускати нових людей у своє життя мені вельми непросто.
" - Не люблю нічні клуби, світло мерехтить, музика кричить, геть незручно книжку читати" - цей жарт придумали явно про мене.
Тож думалося, що друзів у мене зовсім мало, не те що у відкритих, комунікабельних, веселих людей навкруги.

А тоді почався марафон Дружби в інстаграм, де потрібно відмітити одного друга і можна виграти дві однакові прикраси на двох. Заразом чудова нагода привітати дорогих людей і зануритися в приємні спогади.

Женечка, довгі прогулянки старовинними і модерновими вулицями Києва, посиділки в парках і мальовничих кафешках (на останні гривні крихітної стипендії), салат в лаваші і Арбеніна з Бі-2 в два голоси без музичних талантів - "Мы срослись плавниками...". О, як "катастрофически тебя не хватает мне", попри постійне листування на Фейсбуці і часті телефонні розмови.

Свєточка, моя така близька і рідна, іще з першого класу подруга. Коли ми були в п"ятому класі, батьки Світлани преїхали в Курськ. Ці довгожданні листи, що їдуть 2-3 тижні. Так, ми застали останні миті безальтернативної романтики паперової пошти. Коли комп"ютери з інтернетом стали масовим явищем сім"я Свети повернулася в Яремче і шкільні роки подарували нам ще чимало незабутніх спогадів. Тепер знову бачимося нечасто, але минулих вихідних Михайлик  радісно грався із нанашкою (так в наших краях зовуть хресну маму). А Світлана тепер читатиме вечорами затишні новели Франзена у книзі "Дальний остров". Спасибі Олені Анатоліївні за плюшкове диво для подруги!

Моя сонячна зірочка, Іруся, яскравий енерджайзер і наш обмін таким різним життєвим досвідом. Згадую як ми марудилися із такими непростими для біолога задачами з механіки (які потім іще раз знадобилися дляпрограміста-Ірини), як робилимакіяж і витирали в фотошопі стини гуртожитку на наших "фотосесіях". Канів, Арарат і термоси на диванчику в тітки Томи... невтаємниченому ці слова нічого не скажуть, але в цих наших спогадах цілий світ.
 Рита, сумки Пума  і музей Булгакова, моя любов до чорних перлин почалася з Ритиної підвіски-крапельки. З ким ще можна так змістовно поговорити про літературу, подорожі,  суспільні явища та й узагалі про все на світі?
Катя, із якою ми бачилися лише 5 хвилин, але це не вадить відчуттю "спорідненості" душ. Нам подобаються однакові аромати, манікюри, книги ... та й прикраси теж, хоч мені явно в значно більшій кількості.
Анечка, з якою ми познайомилися ще на Парфеї, але без форуму Орінго знайомство могло так і залишитися поверховим.

А далі я зрозуміла, що семи інстаграм-днів не вистачить щоб привітати всіх, кого вкрай хочеться привітати із Днем друзів. А ще не всі є в інстаграмі чи носять прикраси. Тож наступні два дні в мене було багато телефонних розмов - Зоя, Неля Павлівна, Іра з Тернополя, знову Іра тепер уже з Німеччини та її крихітна доця Луна, Свєта із Грузії, Анечка, Моніка...
 
Доля подарувала мені безцінне спілкування із стількома цікавими людьми! Життя розкидало нас в різні куточки світу, але це лише робить спілкування глибшим, насиченішим і різностороннішим. Дякую Орінго за цікаву акцію, за нагадування про дорогих мені людей та ниточки дружби що зв"язують нас крізь простір і час!

Якщо така "домашня" дама як я змогла згадати стількох важливих людей у своєму житті, то скільки відкриттів подарував марафон іншим учасникам? Скільки цікавих розмов, приємних спогадів, радісних зустрічей?..

 

Орінго не лише радує і надихає, а й розкриває нам ті грані життя, про які інакше ми могли б і не здогадатися. Дякую за це!