Пишно квітне вишня. Красується своїм білим цвітом. Молода, чарівна, омріяна, як і сама весна. Таким особливим, святковим, теплим і сонячним для багатьох є День Перемоги. Та навряд чи саме таким  був він 9-го травня 1945 року для моєї прапрабабусі, що не дочекалася на повернення свого чоловіка, мого прапрадідуся Григор'єва Павла Івановича.
          Недовговічна краса квітучої  вишні. Вітер колихає молоде зелене гілля, струшує запашний білий цвіт.  Таким коротким було життя і тих, хто 22 червня 1941 року, пішов захищати свою Батьківщину. Зірвала кривава війна буйним вітром молодий білий цвіт, розтоптала ніжні пелюстки та рознесла по світу. Таких як мій дідусь Григорій було багато, таких, що не могли стояти осторонь, коли нога ворога топтала нашу рідну землю, таких, що повернувшись із фінської війни, вирушили на захист Батьківщини.
          Мій прапрадідусь повернувся неушкодженим із одного пекла, щоб у 1941 році загинути від руки фашистського соладата. Йому було лише 25.
          Співає соловейко, славить життя і весну, та ніколи вже не почують його чарівний  спів загиблі солдати, не радує ні квітуча вишня, ні пісня пташина осиротілих дітей, чорних від горя вдів і матерів, обливаються кров'ю скалічені душі тих, хто повернувся з війни,  вижив, проте вже ніколи не зможе забути того пекла, не зможе забути, як влучав по живих мішенях. Таким для мене собисто  є День Перемоги - радісний і сумний водночас. Це свято Миру, Життя, Пам’яті та Вшанування всіх людей, які заплатили високу ціну за омріяну перемогу.