Мене завжди захоплювали і вабили ліхтарі, особливо старовинні: газові, керосинові, які запалювали (як мені здавалось) чарівники, яким під силу здійснити будь-яке бажання.

Моя мрія - підвіс у вигляді ліхтарика, всередині якого, як у ніші, на підвісці тремтить вогник кристалу.

Приблизний розмір - 2,5-3 см в довжину і 1,5-2 см в ширину (припуски - на "вусики", що оздоблюють прикрасу). Вушко "фіксоване", трохи фактурне, від нього - дах ліхтарика, схожий на черепицю або луску дракона. Нижня частина - скруглені прутики решітки, які сходяться у "ґудзик".

Не можу також не показати альтернативний ескіз ліхтарика, в якому камінчик - не кристал, а гладенький самоцвіт.

Наостанок - вірш, який надихнув:

Вже скоро заблищать вечірні ліхтарі,
Ти знов перерахуєш чоботи й панчохи,
Тримаючи за руку, мовлю я: "Не йди",
І ти посидиш поруч. Зовсім трохи.

Я знаю твою вдачу і зорю,
Що у очах чарівні відблиски тобі лишає,
Та, щораз, подумки молю:
"Нехай вона мене не полишає".

Ледь вітер звіє - зміниться земля,
Ледь сонце зійде - лишиться лиш пам'ять,
Тому питаю: "Чом тепер ти не моя?
Для чого було моє серце краять?"...

І ось - ти мрієш і рахуєш ліхтарі,
І серце не в мені вже, а десь збоку...
Тримаючи за руку, мовлю я: "Іди".
Іди і повертайся, щастя синьооке!