Привіт, дорогі мрійники!
Хотіла б представити вашій увазі підвіс, присвячений моєму улюбленому часу дня. Колись ніч була для мене казковою і прекрасною. Вона приходила на зміну метушні дня, огортала місто своєю магією і перетворювала його. Це час, коли робота була закінчена, вечері з'їдені, посуд вимитий. І озброївшись філіжанкою кави можна було нарешті зайнятися своїми улюбленими справами. Нині ж рутина дещо інша. Займаючись звичними справами, раз у раз нервово поглядаєш у телеграм, прислухаєшся до звуків з вулиці. Чи виє тривога? Уже летять чи є ще час щось закінчити?

А ось і тривога. У мене навіть собаки вже на досвіді. За звуку сирени вони вишикуються перед дверима до підвалу і чекають, коли їм відчинять. Безпека понад усе! А потім ти сидиш і прислухаєшся до звуків шахедів просто над твоїм дахом, до вибухів і струсу стін. Просиш всесвіт, щоб цей мотлох збили не над твоїм дахом, а будь ласочка - десь над морем! І так щоночі. Та що я вам розповідаю, це всім нам знайомо.
Загалом, моя прикраса присвячена не таким ночам. А таким, якими вони були колись. Війна вже відібрала в мене дуже багато. У мене більше немає тата і брата. Вони загинули не на фронті, але абсолютно точно, що в мирний час цього б не сталося. Я була б, як і раніше, дочкою двох батьків, мій одвічний партнер по витівках був би живий і щасливий... І вечорами я дивилася б на зірки, а не на стелю, яка будь-якої хвилини може впасти нам на голови.
Невеселе вийшло есе. Але що поробиш, такий зараз час, на жаль...
Я бажаю нам усім мирного неба. Хочу, щоб ніч обіймала своїми крилами, приносила спокій, а не приводила в жах. Тримайтеся і не дозволяйте згаснути своєму світлу, намагайтеся знаходити щастя, нехай навіть у дрібницях, і підтримуйте одне одного. Все однозначно буде добре, і я вірю, що зовсім-зовсім скоро.