Повністю погоджуюсь. Памʼятаю, як останні місяці прийшлись на тотальну темпряву боекауту, лютий, слизько, я у поліклініку доїхала на таксі...вибухи...світло і воду вимкнули, звʼязок теж. Ні таксі замовити, ні чоловіка набрати.,,В поліклініці генератор УЗД не тягне (у доні були обвиття, і ми кожні два дні дивилися чи стало краще), треба йти додому, а це в 20 хвилинах ходьби невагітною ходою. Нічого не їде, а вдома син малий з моєю мамою...не знаю де прилетіло...коротше, я дійшла за 15 хвилин. Як? Фіг знає. Наче янголи вели. По тій ожеледиці, через вимкнені світлофори...йшла, і сама себе вмовляла, що ті суки за все заплатять...що моя доня і син будуть жити в мирі, і що плакати не треба. Ніколи той день не забуду. 

Дуже дякую)))

Дуже дякую)))

Нууу...фізичне і моральне для мене завжди є подільним. Це як підійматися в гори: ногам важко, спина болить від рюкзака, дихати часом важко, але така краса навколо! ... і це відчуття, що в тобі нове життя...
До народження сина 5 років по лікарях, обстеженнях і думках: чому нам не дано?..і коли дізналася про першу вагітність була такою щасливооою) літала, навіть не зважаючи на печію та нудоту. Це був як доказ) хоч і докази ці були постійними супутниками) і діти кожен по 4 кг народилися)

корочше, тут кожен досвід унікальний. І кожна жінка герой) незважаючи від того, наскільки все було "легко") легко, думаю, взагалі неможливо)