У посагу молодої дівчини мають бути власноруч вишиті рушники, адже під час обряду вінчання пара стоїть на рушникові, де  закодованою мовою вишито  щасливу долю на багато поколінь. Символіка вишиваних  взорів  різноманітна. І кожен має свою силу.
Створюючи ескіз майбутньої прикраси ( а це було ще кілька років тому), я керувалася саме сакральністю потужної української символіки. Оскільки я пишу поезію верлібром,то і текст одразу ж знайшовся. Але розумію, що весь він не може вкластися у маленьку прикрасу, тому хоч фрагмент хотілося б використати. Ця ідея моя- моя, і я надаю їй великого значення.
тож як я бачу свій підвіс? Це рушник. Прикраса саме зі срібла з чорнінням, що підкреслює старовинність та зв'язок з пращурами. Різьблення " вишивка хрестиком" показує і кропітку роботу майстрині, що довгими годинами під гасовою лампою творила красу, і " їжаки", що зараз захищають наші міста від ворожого вторгнення. А червоні " цятки"- то і пристрасть, і життєдайність, і кров, і пожертва. Бачу ці цятки у бордовому чи червоному фіаніті( можливо, колись у гранаті). І кілька рядків  з моєї поезії. Шрифт наближений до старослов'янського. На кінці " рушника" китиці, неначе у справжнього рушника, і саме у кількості трьох, як знак та шана святій Трійці. 
Ширина " полотна"- 2,5-3см, довжина " рушника"- 5-6 см. 
Це оберіг,який особливо шанобливо можна буде залишити у спадок. 
Це данина нашим дідам та прадідам, що виборювали свободу. 
Це дяка теперішньому поколінню, що досі здобуває свободу. 
Тому і " вишита зсередини", що ніхто вже не зможе розпустити, й нитки витягти.