Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Піщинки долі Ральфа де Брікассара

Чт, 14/03/2019 - 22:26 #1

Піщинки долі Ральфа де Брікассара

                                                                                                                                          ТІ, ЩО СПІВАЮТЬ У ТЕРНІ
                                                                                                                                                Коллін Мак-Каллоу


Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої — життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах — усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже.
Пташка з терновою шпичкою в грудях кориться незмінному закону природи; гнана цим законом, вона поспішає, сама того не усвідомлюючи, наштрикнутися на колючку і зі співом померти. Тієї миті, коли шпичка входить у її тіло, пташина не усвідомлює неминучої загибелі.  Вона співає й співає, доки в ній не лишиться ані краплини життя і їй буде несила взяти наступну ноту. Але ж ми, коли проштрикуємо собі груди терновими колючками, - ми знаємо. Ми усвідомлюємо. Та однаково робимо це. Однаково робимо.
021993631706ee0c51f5eb7f47452830.md.jpg
... Чому йому так сподобалася Меггі, отець Ральф не знав, утім він над цим і не замислювався. Хоча його проникливий розум підказував: усе почалося із почуття жалості...Вона розчулила його надзвичайно, і отець Ральф до кінця не розумів чому...
...Меггі заповнила порожнечу в його житті, яку не міг заповнити Бог, бо, на відміну від Нього, ця реальна людська істота мала душевне тепло...
... З Меггі він пов"язував чимало подій та спогадів - і йому було страшно. Любов до неї та інстинкт священника...вступили в конфлікт зі страхом: він боявся стати потрібним для якоїсь людини, боявся, що ця людина стане також потрібною йому...
... Меггі, я кохаю тебе. Але я - священник, я не можу... Я не можу!...
...О, Меггі! ... Ну й чого я досяг, приїхавши до тебе? Нічого. Хіба що розбив твоє серце на маленькі друзки...
... Розумієте, її доля стала важливішою за мою. До того я ставив на перше місце себе, як більш значущого за неї, істоту нижчого порядку...
... Він спробував сказати: "Пробач мені", і побачив, що вона давним-давно пробачила йому...
35bcf144a801ef1b0f1f456101a92891.md.jpg
                                                                                                                                               

Вс, 17/03/2019 - 12:33 #2

Чудова асоціація, дякую. Як же колись я плакала, після першого знайомства з цією книжкою... frown  Мені здавалося такою нестерпно несправедливою доля Меггі та Ральфу, що хотілося навіть переписати самотужки хоча б фінал.  

А тепер розумію - краще про велике кохання розказати не можливо. 

"...Слова о любви бессмысленны. Я мог кричать тебе, что люблю, тысячу раз в день, и всё равно ты бы сомневалась. Вот я и не говорил о своей любви, я ею жил."

Пнд, 18/03/2019 - 22:22 #3

Дякую! Я теж нестерпно чекала хепі-енду, але...

Втр, 19/03/2019 - 01:44 #4

Яка гарна асоціація! Я так переживала, читаючи цю історію, так плакала... З одного боку, дуже шаную такі книги, глибокі, трагічні, вони змушують задуматись над пріоритетами, цінувати життя та всі його щасливі миті. А з іншого боку, часто читаю жіночі любовні романи, без філософії, передбачувані від самого початку, але ж як радію весіллю наприкінці книги!:)

Ср, 20/03/2019 - 17:28 #5

Отакі ми, жінки, без романтики нікуди