ТІ, ЩО СПІВАЮТЬ У ТЕРНІ
                                                                                                                                                Коллін Мак-Каллоу

Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої — життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах — усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже.
Пташка з терновою шпичкою в грудях кориться незмінному закону природи; гнана цим законом, вона поспішає, сама того не усвідомлюючи, наштрикнутися на колючку і зі співом померти. Тієї миті, коли шпичка входить у її тіло, пташина не усвідомлює неминучої загибелі.  Вона співає й співає, доки в ній не лишиться ані краплини життя і їй буде несила взяти наступну ноту. Але ж ми, коли проштрикуємо собі груди терновими колючками, - ми знаємо. Ми усвідомлюємо. Та однаково робимо це. Однаково робимо.

... Чому йому так сподобалася Меггі, отець Ральф не знав, утім він над цим і не замислювався. Хоча його проникливий розум підказував: усе почалося із почуття жалості...Вона розчулила його надзвичайно, і отець Ральф до кінця не розумів чому...
...Меггі заповнила порожнечу в його житті, яку не міг заповнити Бог, бо, на відміну від Нього, ця реальна людська істота мала душевне тепло...
... З Меггі він пов"язував чимало подій та спогадів - і йому було страшно. Любов до неї та інстинкт священника...вступили в конфлікт зі страхом: він боявся стати потрібним для якоїсь людини, боявся, що ця людина стане також потрібною йому...
... Меггі, я кохаю тебе. Але я - священник, я не можу... Я не можу!...
...О, Меггі! ... Ну й чого я досяг, приїхавши до тебе? Нічого. Хіба що розбив твоє серце на маленькі друзки...
... Розумієте, її доля стала важливішою за мою. До того я ставив на перше місце себе, як більш значущого за неї, істоту нижчого порядку...
... Він спробував сказати: "Пробач мені", і побачив, що вона давним-давно пробачила йому...