Раздумывала я о возможных адресатах письма, но ... в воскресенье мы посмотрели фильм "Поводырь",
и сильнейшее впечатление от него вытеснило все предыдущие замыслы. И еще мне захотелось написать это письмо по-украински.

Лист до Пітера Шемрока.

Шановний Пітере!
Два дні тому я подивилась фільм "Поводир", і надзвичайне враження від нього досі не залишає ні серце, ні думки. Я навіть не можу собі уявити, як це - 11-річному хлопцеві залишитись без батька в чужій країні, знати, що на тебе полює вся її каральна система, мандрувати через спустошені голодом села,і єдиною рідною людиною та захистом залишається сліпий кобзар.  А потім втратити і його.
Я дуже сподіваюсь, що Вам вдалося потрапити на Батьківщину, і Ваше життя склалось благополучно.
Дякую, що Ви зберегли ці спогади і все життя розшукували свідчення про страшну і сумну сторінку вітчизняної їсторії, про яку  до сих пір мало хто знав -  розстріляний з"їзд кобзарів у 1934 році у Харкові, тогочасній столиці Української РСР.  
Мені впала на думку глибока символічність назви фільму, адже поводир - це не тільки той, хто допомагає сліпому музиці, але й Кобзар, носій народної памяті та мудрості є поводирем, що береже національну культурну свідомість та вказує шлях іншим.
Дуже тішить, що фільм знятий в найкращих традиціях українського поетичного кіно, в ньому багато трагізма, музики та надії. В кожний кадр хочеться вдивлятись, щоб знайти щось дуже важливе для себе. Робота режисера й оператора заслуговує тільки на компліменти. 

Зробивши  одним з головних героїв Вас, на той час маленького хлопчика-американця, творці фільму зуміли показати страшні факти з нашої історії без надмірного пафосу, обійтись без зайвого натуралізму та жорстокості.
Приголомшує гра акторів. Хлопець, що грає Вас, настільки тонко відчув свого героя, що йому довіряєш з першого кадра. Не менш вражає Станіслав Боклан в ролі кобзаря, та чудова Джамала в ролі співачки.

Зараз наша країна переживає нелегкі часи, і фільм "Поводир" з"явився в дуже случний момент.
Він розповідає про людську силу, гідність, нагадує про те, що нам є чим пишатись і що цінувати.
Це не просто прожита на екрані трагічна історія. Це незрівняне відчуття гордості за свою країну, за те, що в ній є люди, які вміють так відчувати, так думати і так творити. Хочеться побажати удачі фільму в боротьбі за "Оскар".
А Вам - доброго здоров"я, благополуччя та ще раз подякувати за Вашу історію.