Натхненна чудовою статтею про слобожанські вишиванки, спішу поділитися красою:
Дивлюся на мережку конопляними ниточками, на кожну складочку домотканого полотна вручну, на зубчики манжетів, і... це — як праця ювеліра — розумію, як технічно робиться... але... все одно неймовірно... Без спеціальної освіти, у вільний від фізичної праці час, жінка, що встигла пережити і голод, і війну, вечорами —мережила... і хрестик-обережок білою ниточкою коло серця... Це Лохвиччина, етнографічно близька, а за деякими картами — вже Слобожанщина, 1940-ві роки... Гнітить мене, що сорочка просто лежить. В дуже доброму стані, але ж довга, тому допасувати до звичного одягу не вийде, а повний костюм зібрати — ну куди мені, і чи треба? Я ж ні в самодіяльності, ні в музейній роботі не задіяна, і навіть не вчитель праці — так, небайдужа до красивого... Тому віддати би в дійсно ДОБРІ руки, щоб збереглась... але поки не придумала, куди )) Як може знаєте, де є потреба в такого роду речах — то напишіть, відправлю.
