Захотілося розповісти про свою першу майже "вишиванку".
Вона з'явилася в мене у 2009-му році. Фото архівні з студентських років. Чому пишу в лапках, тому що сорочка-туніка не автентична і навіть не вишиванка. Це стилізація, яку ми з мамою змайстрували із лляного полотна і фабричних тканих стрічок, які в мами залишилися після пошиву скатертин. які в неї замовив якийсь ресторанчик. Просто мені дуже хотілося вишиванку, а грошей і часу тоді у нас було геть обмаль.


Цю сорочку я носила повсякдень на пари із джинсами, кросівками й косухою або лляним піджаком (залежно від погоди) і скажу відверто, стільки компліментів як у тому еклектичному образі я ніколи більше не отримувала. Це був той момент, коли незнайомі люди в метро питають де знайти таку красу і навіть жіночки на вахті гуртожитку стають милими й дружелюбними.
Зараз вишиванки не дивина (особливо в свята) і тому оте відчуття ексклюзивності відтворити вже не вийде, зате є якесь трепетне відчуття єдності, коли зустрічаєш людей і зразу бачиш "свій".

Довго думала, що із прикрас Орінго було би органічним доповненням того мого образу і зразу на думку спало не менш екзотичне поєднання:
 

Добого дня Огінгівці я теж вирішила прийняти участь і поділиться фото своєї вишиванки))). В мене класична червоно-чорна ручної роботи. Коли побачила її на базарі  Вишиванок в однієї Пані одразу відчула її сильну енергетику і не могла не купити. В комплект до неї підібрали Підвіс Розкошний Бумеранг, Сережки Чамба і каблучка   Тотемное 1.