Незважаючи на те, що за вікном прохолодний листопад, люди в селах все одно метушаться на городах і полях, готують землю до нових посівів і саджань, а разом з тим навіть не задумуються який нищівний вплив роблять своїми зусиллями "на благо". Справа полягає в тому як мешканці нещадно спалюють все, що їм "заважає" на землі - суха трава, листя, скошені бур'яни. Це насправді складне суспільне питання, має воно своїх прихильників та опонентів. Але давайте думати щиро - скільки тваринок вже заховалися у нірках і тій сухій траві для зимівлі... скільки там живе комашок, мишок, їжаків, можливо зайців, птахів... Хіба ж не шкода нищити їх домівки? Я знаю, що люди роками і поколіннями викошували і спалювали для того, щоб дати можливість весною молодій травичці чи посіву добре рости, але ж чи не завелика ціна?
Ось таку гостру соціальну тему я хочу висвітлити на своїх фото. Ці світлини пояснюють те, що звичайним поглядом не побачиш поки не подумаєш глибше, вони про живе і мертве, про красу справжню і нищівну, красу людського витвору і природню красу. Так важко створювати прекрасне у сріблі, але воно сяє і радує нас, воно живе з нами і приносить задоволення щодня, воно оживає з нами і засинає, коли ми кладемо наші прикраси в шкатулки. А як же природня краса? Вона створена ідеальною, вона неповторна і казкова, така ніжна і тендітна, і така страждальна... її нищать... їй не дають навіть шансу... Хоча ні, одна стеблинка не здається! Вона виструнчилася мов струна і ніби всім кричить, що вона незламна, що вона хоче жити, росте тепер сама посеред впалих друзів і шаленого вітру, а поблизу ще тліє вогник, підступно підповзаючи до тонкого стебельця... 

Люди навчилися творити красу, а також і нищити її. Ми не завжди помічаємо море природного цвіту і барв навколо нас у зовсім простих і банальних травах, бур'янах, а що вже говорити про одиноку стомлену стеблинку... Так хочеться, щоб на її звернули увагу, помітили нарешті, що вона красива, що все довкола просто чарівне і підіймалося з колін, не гнулося додолу й не ламалося, боролося і дарувало домівки ти захист маленьким нашим друзям. Ці фото як нагадування про те, що варто звертати увагу на дрібні деталі, на непомітні і неважливі, на перший погляд, речі, на те, що стоїть "за кадром" не лише у одинокої стеблинки, а й за кожним з нас, адже за красивими світлинами можуть ховатися й тіні.