Добрий вечір. Мені дуже відгукнувся малюнок, я б дала йому назву "Споглядаючи себе..." або "Творче самопізнання".  Чомусь мені він дуже співзвучний із моїм ескізом з цьогорічної Срібної мрії ( https://photo.oringo.com.ua/image/W5em )
Він - також про різні відчуття себе та стадії самопізнання на рівні підсвідомості й навіть несвідомого, але досить фізично відчутного) 

"На шляху до Вічного"

Шлях до себе - це перше , що прийшло на думку. У боротьбі з страхами , помилками , оманою, долаючи непотрібну мішуру та різні перешкоди, проживаючи свій досвід, ми усі шукаємо шлях до себе, істинного. 

"Побач себе крізь темряву"

Твоє свiтло - в тобi! Не ховай, не гаси...(з вiрша Надії Ковальчук )
Для кожного з нас є те, заради чого має сенс жити. Перелік може бути великим - з малих i звичайних радощів та безумовно основоположного, що важливо саме для тебе. У хвилини слабкості, відчаю, безвиході потрібно дати собі перепочинок, зібратися і згадати про головне, як про орієнтир. Обов'язково відкриється друге дихання, я вірю, і знову розправляться або виростуть крила за спиною! 
Я б назвала малюнок  "Відродження кожного - в його руках".

Мені на думку спадає Іздрикове: "людині завжди потрібен інший".

"Хто ти в цю мить"
Коли хочеться закритися... ні, коли треба інших закрити - інколи собою, своїми руками-крилами, останніми силами.
Коли кожна мить бринить - тягнеться неймовірно-безмежно-безкінечною стрічкою Мобіуса - мов перша. Мов остання.
Коли пітьма примружує очі і шепоче, її шепіт прадавнього Змія струменіє - ілюзорна колискова серед мороку, розпачу, тиші.
Вище!
треба вище піднятися, пильніше придивлятися, щосили вслухатися, за повітря триматися, робити, що робиться,
Любити, як любиться, ловити, що світиться, чекати, що справдиться, творити, що судиться
Тихіше...
У тиші народжується надія. І з нею - дія. І стомлені крила розкриваються знову, і світ розгортається з тебе - навколо. Коло.
(Чому ж так боляче). У серці жар горить.
Світ дивиться на тебе - і чекає. Світ обпікає - і питає. Хто ти? Ти знаєш відповідь.

Всесвіт каже: "Я з тобою!"

Іноді буває таке відчуття, що ти перебуваєш  під чиїмсь надійним наглядом.  І це не той нагляд, коли "крок вправо, крок вліво - розстріл") Це як малюк вчиться ходити: йому дають можливість зробити самостійний крок, але при цьому мама поруч і готова у разі необхідності підхопити і допомогти.

"Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке..."  (Сергій Жадан)


Але зберігати спокій, довіряючи Всесвіту, - то найважче.

Проти ночі: янголи і демони душі
Не секрет, що саме вночі в голову лізуть страшні думки і не дають спати. У цій битві -результатом є відчай і спустошення. І лише з першими променями сонця душа оживає і зʼявляються сили жити далі. Але, і в житті трапляються періоди, які можна назвати темними. І ця битва вже набагато масштабніша - світлі і темні сили протистоять одне одному. Але віра в те, що після ночі буде світанок, віра в те, що світлі тягнуться до світлих, і їх крила не дадуть впасти, дає сили стояти проти ночі зла.

"Хтось вдивляється в мою глибину"...,- і дуже відізвалася картина із образом ескізу на Кінгову сесію, що колись малювала. 

Але тут трохи інший настрій. Хоча питання такі самі: Хто вдивляється в глибину моєї душі? Може це я крізь роки з майбутнього? Або я з минулого? Дивуюся яким став зараз? Цей "хтось" - добрий? Злий? Байдужий або жорстокий?
А може це Янгол охоронець? А може Всесвіт? Великий Суддя чи той, хто сміється з темного кутка? Чи може
 пітьма народити світло? Чи може світло згинути під покривалом пітьми? Чи є тут зорі? І чи квіти зрошені сльозами тих, хто відчуває увесь біль Землі чи це просто я трохи не від цього світу?..

Сила мистецтва - народжувати думки з образів. Взаємодія Всесвітів митця, споглядача, і ще сторонніх факторів робить споглядання чогось такого як цей малюнок, справжнім сеансом самоаналізу у прошарку відчуттів і думок. Хех) от вигадали Ви розвагу, Олено Анатоліївна! Таку...трошки лякаючу)