Герої... Хтось з них захищає нас на передовій, кожну секунду ризикуючи життям. Хтось продовжує рятувати і лікувати людей, незважаючи на небезпеку прильоту. Хтось лагодить, прибирає, допомагає, підбадьорює, втішає... Робить що може і як може, аби наблизити нашу спільну перемогу. Робить, коли страшно, важко, незрозуміло. Хто ці люди, як не герої.  Не вистачить ніяких слів, аби подякувати всім і кожному. 



Згадую перші дні і тижні війни. Невизначеність і розгубленість. Єдине, що рятувало від паніки та істерики- це відчуття безнадії та апатія до всього. І це в нашому місті та районі ще було відносно спокійно. А зовсім неподалік була Буча, була Бородянка, був Ірпінь.



 Страх та морок, що з собою принесли окупанти, здавалося, заполонив все навколо і не давав нормально дихати. Втім, згодом з'явилося розуміння, що треба якось продовжувати жити. І самі собою з'явилися думки про "Срібну мрію". Це ж мав бути особливий, ювілейний десятий сезон. А для мене 7 участь в конкурсі, таке гарне число. Я почала розмірковувати, що хотіла б намалювати, на яку тему. Але гнала від себе ці думки, бо розуміла складність ситуації в країні, пам'ятала, що ЮД Орінго живе та працює в прифронтовому Харкові. А з початком війни все стало на паузу. І яка тут тобі СМ? Одного дня, відкривши новини на сайті, я побачила повідомлення про початок конкурсу. Перша думка- вони таки чарівники і хай не відхрещуються. Друга, дуже чітка і впевнена думка- все неодмінно буде добре. А як може бути інакше в країні, де такі люди? Працьовиті, віддані, творчі, чесні. Тому скажу просто-  Орінго, для мене Ви- герої, всі і кожен, хто причетний до цієї чудової справи. Кожного дня зі мною ваші прикраси, які дуже тішать і мені приємно усвідомлювати, що вони зроблені в рідній країні, людьми, професія, покликання яких- бути трохи чарівниками (в цьому вже сумнівів не маю).



 Я не могла цього не написати, коли вже зайшла мова про героїв. Як конкурсна, тема може виглядати недоречно, бо присвячена організаторам, тому буде поза конкурсом. Дякую