Жили на світі чоловік та жінка, та народили вони двійню, хлопчика та дівчинку. Звісно, зраділи і вирішили дати своїм дітям красиві імена. Батько вирішив сину дати ім'я Герой, бо хотів, щоб був він справжнім чоловіком, сміливим та рішучим воїном. А маму вмовив назвати доню Геройкою, бо хотів, щоб вона стала незалежною та впевненою. 
Але сталося не так, як гадалося. Бо з дитинства брат із сестрою розбиралися з сусідськими дітьми, які їх дражнили та насміхалися. Героя прозвали "Гойда-гой", а Геройка перетворилася на Ковбойку. Тому, як виросли,  вирішили вони відмовитися від гучних імен і стали зватися по паспорту Петром та Галиною.
Минув час. Петро став військовим інструктором, ветераном  АТО, який повернувся на службу і став командиром групи ССО та оператором БПЛА. Колеги-військові знають його за псевдо "Герой". Петро нікому не розказав про своє " рідне" ім'я, тим більше про історію свого позивного. А отримав він його в АТО, коли тільки починав свою службу і не був ще ні рішучим, ні сміливим. Та і прозвали його спочатку "Хероєм", бо присідав хутко від будь-якого звуку. 
Тоді він ще не знав, що в колективі завжди знайдеться "креативна" людина, яка розкриє всі риси твого характеру  і назве  влучно Шляпою, Тормозом або Психом, не дай боже. І таке псевдо "обнулити" майже неможливо. Тому вирішив Петро згадати батьків заповіт та показати себе з кращої сторони, героєм.
А Галина так і залишилася Ковбойкою, бо ще у мирний час навчилася стріляти і на війну пішла вже вправною снайперкою.

Героями не народжуються, герої виростають серед героїв. Їх не злічити, у них багато різних облич та імен, але вони живуть мріями своїх батьків і своїми діями і справами доводять, що вони герої і геройки нашої доби.