Ми зустрілися нарешті, я і моя срібна мрія, тепер ми разом) Одного дня, в далекому чудовому місті, яке не заслуговує на те, щоб про нього сказали лише «нам тут безпечно», я отримала новину про те, що моїй Срібній Мрії (глибоко довоєнній, але переосмисленій холодною гучною весною 22 року), дали «зелене світло». Іншого дня, трохи пізніше за календарем (але ніяк не за відчуттям), домашні повідомили, що Мрія вже чекає на мене вдома. І ось ми знову разом: з моїм містом, з домом, з Мрією, нове ім‘я якій «Голоси незабутніх предків»… Як це можливо, ТАК відчути настрій автора? Як можна було ТАК вгадати з розмірами і текстурою? Я навіть по фото відчувала срібну поверхню на дотик- якесь чаклунство? Шановні майстри Орінго, я просто впевнена, що ви знаєтесь не тільки на ювелірному мистецтві, а й на якійсь чарівній магії або телекінезі, бо тільки чарівники можуть відчувати і відтворювати чужі емоції в сріблі! Але досі милуватися красою в руках, час вже вдягнути магію на вухо і нарешті почути, що нам віщують незабутні Предки!