Атомний Вій опустив бетонні повіки. 
Коло окреслив навколо себе страшне. 
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?! 
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв, — 
чому ж не вас вона перековтала?!..
/Ліна Костенко/

Вибір книги, про яку захотілося розказати, був легким. Я багато читаю, але найбільше цього року мене вразила одна. Думаю, вона завжди залишиться в пам’яті, саме життя не дасть забути. Це книга «Чорнобильська молитва. Хроніки майбутнього» Світлани Алексієвич – білоруської письменниці, лауреатки Нобелівської премії з літератури за 2015 рік.


Тема аварії на ЧАЕС близька і болюча всім нам, і наслідки її впливу на життя та здоров’я людей буде відчувати ще не одне покоління. Ніхто не може з точністю сказати якими ці наслідки будуть, ми в певній мірі виступаємо  «піддослідними кроликами».
Книга Світлани Алексієвич – це монологи звичайних людей. Монологи ліквідаторів, вчених, пожежників, представників влади, медичних працівників, сучасних жителів чорнобильської зони, жінок, які наважилися народжувати після опромінення, тобто всіх причетних. Ця книга про жахливу трагедію і про неймовірні подвиги людей, які ліквідовували аварію. Коли я читала ці розповіді, мені хотілося кричати, кричати від болю, від безсилля, від безпорадності, від образи. Адже скількох смертей, скількох хвороб можна було б уникнути лише розказавши правду. Чорнобильська трагедія – це безперечно страшний злочин радянської влади проти власного народу.
В книзі багато історій про любов, любов між людьми, любов до рідної землі – читаєш і плачеш, адже немає щасливих фіналів.

Алексієвич в одному з інтерв’ю говорила, що після аварії церкви були переповнені, бо люди не знали до кого звернутись, шукали відповідей – а їх влада не давала. Віра допомагала душі, тілу  - на жаль, ні.

Чорнобильська молитва  -  страшна книга, але дуже потрібна. Для того, щоб  пам’ятати.
 

кольцо "Точка"