Тоді я навіть уявити не могла, що вперше на власні очі побачу "Мрію" на репетиції параду на честь тридцятиріччя незалежності України. Здається, цього ніхто на Михайлівській площі не очікував. Ми з маленьким, але захопленим генеральним прогоном концерту "Ковчег:Україна", натовпом тільки почали десь внутрішньо підспівувати дитячому хору, який саме взявся виконувати відомий на весь світ "Щедрик", і тут, десь за обрієм один за одним з'явились літаки. Коли до нас дістався найбільший, наймогутніший та такий легковпізнаваний АН-225 "Мрія", то пролітаючи майже над самою сценою, раптово став нахилятися з боку в бік, ніби змахуючи крилами - так він вітав глядачів. Захоплені присутні, як на сцені так і біля неї, миттю забули про свої ролі в виставі та заходились махали руками йому у відповідь. Навіть охоронник десь загубив притаманну цій професії суворість, схопив телефон та почав знімати літак.

Це був незабутній момент чистого захоплення та дитячої радості у кожного, кому пощастило в той день бути поряд. "Мрія" враженнями об'єднала багатьох, незнайомі люди ділились емоціями один з одним і, я впевнена, в цей час переживши разом настільки незвичайну подію пишались можливістю колись розказувати про це друзям і рідним.

Вже на самому параді через декілька днів ми спостерігали за рухом техніки зовсім з іншого місця і побачили літаки не з такої вигідної позиції, але вони викликали не менш бурхливу реакцію в присутніх.

Нажаль відео чомусь не виходить додати ніяк інакше:
https://youtube.com/shorts/ETo55YgFyKw
Пам'ятаю, як ми планували згодом потрапити в Гостомель і подивитись як злітає цей велетень. Знайшли в інтернеті трансляцію з кабіни пілота його тренувального польоту перед парадом. Відклали ці плани на потім, та "потім" для всієї країни зруйнувало вторгнення росії на територію України, обстріли, знищення будинків, державних установ, лікарень, театрів, церков та того, що нам таке дороге, навіть нашої "Мрії". Війна змусила людей обирати найважливіше, замість речей та цінностей рятувати домашніх улюбленців, не зважати на небезпеку і робити все, що можливо, для тих, хто без допомоги не зможе подолати шлях до хоча б умовної безпеки. Мені здається, що кожен, хто це читає, хто змушений був покинути домівку, або тільки зібрав на всяк випадок все необхідне у рюкзак, разом із документами поклав туди, або хотів би покласти, маючи трохи більше часу, якусь особливо важливу для себе прикрасу Орінго, а можливо навіть декілька. Бо зараз так потрібно мати поряд щось з довоєнного життя, щось таке, що не давало б загубитися в новинах та тримало б минуле поряд з надіями на майбутнє. Краса та прикраси - мій якір. Коли було важко і здавалось, що все прекрасне проходить повз свідомість, згадувала про те, що обов'язково прийде весна, про те, що сонячними променями можна насолоджуватись, не лякаючись того, що прилетить зверху, а вдивляючись у пролітаючу вгорі "Мрію" і вітати її, радісно розмахуючи з усіх сил рукою. 

Тому символічно я мрію про "Мрію" зі срібла в "Срібній Мрії 2022". 

Сережки з літаками-силуетами. Один з них гладенький світлий, як мрії про майбутнє, а інший темний, заштрихований, як тінь "Мрії" зруйнованої. Нехай вони завжди будуть разом, але по різні боки. 

Трохи технічної інформації. Застібка бажано англійська, бо літачок пропорційно досить величенький (1,8 см), але якщо це неможливо, або дорого, то можна зменшити його до розмірів сережки-пусета, головне - це форма самого літака і його пропорції та характерні особливості: шість двигунів та двокільове оперення хвоста. Також дуже хотілося б, якщо він стане можливим лише у вигляді пусета, щоб ніс літака не опускався вниз, а сама сережка закривала прокол. 

Дякую Орінго за можливість подумати про красу, мріяти про небо без ворогів та відволіктись на час створення цього запису.