В один з минулих сезонів Срібної Мрії подавала на конкурс ескіз сережок https://oringo.com.ua/forum/sergi-tini-zabutih-predkiv і навіть не могла уявити що нас чекає попереду те, що маємо сьогодні: перевернувся час, розуміння, приоритети і уяви, все шкереберть і навиворіт… Зараз, коли не маєш змоги  закидати наперед і планувати навіть найближче майбутнє, розумієш, що час саме переосмислювати минуле. І що бачу я? А те і бачу, що все було вірно і вчасно зроблено, і що мені зовсім не соромно за те, що було зроблено, сказано і подумано будь-коли (є, звісно, маленькі нюанси, на які увагу не звертала…що ж, саме час виправлятися!). Тому мої всі ескізи цього року в одну мить здались занадто  …невчасними? патетичними? занадто агресивними навіть? Різне виходило, але все не те… Що ж, що в голові, те й малюється. 

Тому і вирішила: краще чекати і сподіватися на краще, але і сприймати сьогодення трохи інакше. Потепліло?- добре, синові на блокпості буде легше чергувати. Зацвіла улюблена сакура?- чудово, саме час зібрати сім‘ю і зробити щорічне фото біля неї (і навіть усмішки у всіх з’явились зовсім довоєнні, безтурботні). Зникло паливо на заправках?- Ок, сидітимемо вдома і радітимемо новим барвам весняного саду. 

А «Тіні забутих предків» нехай залишаються і в цьому році. Нехай будуть в довільних розмірах; і кабошони  відповідно довільні, і навіть без них красиво вийде (не час перебирати і розкошувати); і чи будуть вони трансформуватися або ні - теж не так вже і важливо. Нехай такою буде моя ОрінгоМрія: привезти одного разу після Перемоги молодшого синочка на улюблений брейк-данс (скучили!), а самій сісти з кавою і в красивих новеньких кульчиках в затишному сквері ім. І.Миколайчука на милих серцю, охайних і зелених Березняках, чекати на закінчення тренування, і спокійно дивитися вперед в майбутнє.