Розмова з мрією.

  Ви чули, як шепоче вітер?
...Іноді він тихо співає вересневим, ще теплим ранком про перші шафранові мазки осені, про легкий танок тремтячого листя, яке він дбайливо гойдає на ажурних вітрилах. У ньому - задумлива розповідь про втомлену траву, про туманне молоко на полях, про неозорі розквітлі небокраї…
...Іноді він сердито дошкуляє, гуде волинкою, пронизливо сердиться, повторюючи в унісон з дощем свій хронічний мотив суму.
...Трапляється часом юний мрійливий вітерець. Він наче потайки зазирає у розчинене вікно, грається з фіранкою, трохи спиняється на вузькому підвіконні, ніби підслуховуючи солодкі таємниці теплої кімнати, а потім кружляє і, нарешті, спиняється тріпочучим поцілунком на молодих заквітчаних вустах. Бавить. Пестить . Насолоджується оксамитовим ароматом першого, такого хмільного кохання...
...А буває, вітер голосно шепоче про дивовижні далекі краї, про пульсуючі кванти світла живих, трохи нецензурних мегаполісів, про вмиті смарагдові газони, про вуличний запах ароматної кави і навіть вихваляється , як витанцьовував фламенко на міськиій бруківці, здіймаючи у повітрі хоровод переляканого пилу…
У кожного свій Вітер. Один-ледь помітний .Він ніби зтікає по павутинню тиші. Інший-дзвінкий, наповнений світлосяйною надією. А третій- таємничий, теплий, медово-п’янкий...
...Я чекаю на свій Вітер. У ньому-шепіт літнього надвечір’я, прохолода морського бризу, запах соснового лісу, насолода передранкового сну на повіках. Він крадеться навшпиньки по шкірі. А потім, наче невагомий метелик, сором’язливо торкається волосся і, врешті-решт замовкає, розчиняючись назавжди у повітрі. Реальність повільно тліє, впускаючи в себе його шепіт. Вдих. Видих. Тиша...
Мій Вітер живий.
Відвертий.
Ніжний.
...А ви чуєте його шепіт?..